Розділ 24

Вітрян

Знову свято й знову шахар вбрався у яскраві кольори. Власне, це поселення й у звичайні дні дивувало строкатою адаптацією біорізноманіття під практичні потреби. Але на свято шахар взагалі ламав всі стереотипи Вітряна про можливості природи. Особливо щодо світла. На Мавці майже не використовували світло штучного походження, втім, споглядаючи навкруги, у це важко було повірити. Світилося все: листя, гілки й стовбури дерев, скелі, ліани, квіти, комахи, трава, вбрання людей, численні мости й навіть вода у фонтанах!

— Невже така феєрія можлива без техніки? — мимоволі пробурмотів Вітрян, торкаючись  декоративної оздоби моста, що світилася ніжно-фіолетовим мерехтливим світлом.

— Деякі їх рішення до геніальності прості й елегантні,  —  кивнув Юн Чан й почав пояснювати механізми утворення світлових красот.

Проте Вітряну лінь було зосереджуватися на особливостях біолюмінесценції та керованій активації світлонакопичувальних мінералів. До того ж навкруги було багато іншої, значно зрозумілішої та спокусливішої краси. На свято прийшла переважно молодь і стиль їх вбрання сильно відрізнявся від того, що Вітрян бачив на попередньому святі. Цього разу окрім рослинно-орієнтованого дизайну впадала в очі еротична складова одягу. Напівпрозорі чи просто ажурні до прозорості шати, сукні та незвичні костюми, що мали отвори часом у дуже несподіваних місцях, химерні прикраси, розфарбування. Все налаштовувало зовсім не на лекцію по біології. Принаймні, точно не про світлоформуючі бактерії.

Вітрян мусив визнати, що на фоні місцевих чоловіків, він у своєму розфарбованому комбінезоні (від фарби не вдалося відкараскатися) мав вигляд жебрака. А от Юн Чан у світлому, прикрашеному зеленою вишивкою вбранні (вишивка почала світитися), мав досить аристократичний вигляд. В міру стриманий, в міру прикрашений.

Пройшовши строкатою юрбою по кількох мостах, чоловіки зупинилися на одному з невеликих балконів, з якого відкривалася непогана панорама. Тут з ними обіцяла зустрітись Кімінела. Вітрян роззирнувся, відмічаючи, що на них з Юн Чаном спрямовано безліч поглядів. Хтось крадькома їх роздивлявся, хтось, як, наприклад, три красуні у сіткоподібних помаранчевих вбраннях, що нагадували міцелій грибів, витріщався з неприхованою цікавістю. Дівчата прогулянково-неспішною ходою проходили повз них вже втретє.

— Почуваюся, як секс-синтетик у вітрині, — невдоволено пробурмотів Юн Чан.

— Треба працювати зі своїми комплексами, — хмикнув Вітрян підморгуючи красуням. Ті перезирнулися, трохи зашарілись й опустивши погляд прискорили ходу. — І частіше ставити себе на місце синтетиків.

— Ти ще запропонуй взяти в домашні улюбленці бойового ШІ, — скривився Юн Чан й раптом завмер, зосереджено дивлячись кудись за натовп. Вітрян прослідкував за його поглядом та майже не здивувався, виявивши, що одним з вузьких мостиків, що огинав велике дерево, до них іде Кімінела. Хіба що не одразу її впізнав. З суто жіночою майстерністю, лісова дівчинка з кісками перетворилася на елегантну леді. 

На відміну від інших дівчат на святі, вбрання Кімінели не було строкато-еротичним. Проста  оливкова сукня середньої довжини, схоплена на талії широким поясом та прикрашена лише невеликою асиметричною вишивкою. Зібране у високу зачіску волосся, невеликі прикраси, акуратні босоніжки. Вітряна навіть здивувала ця невимушена витонченість на фоні химерно-сексапільного натовпу навкруги. А ще Кімінела йому чимось невловимо нагадала Мавку. Можливо цією стриманою елегантністю, а можливо аурою винятковості й тим, що зграйки молоді перед нею шанобливо розступалися. Але дівчина цього навіть не помічала. Вона дивилася на Юн Чана. І той погляд був таким лукаво-багатообіцяльним, що Вітрян потай зрадів, що не він об’єкт її уваги. З власного досвіду знав, що коли дівчина так дивиться, то від неї можна очікувати чого завгодно. Від пристрасної ночі кохання, до спроби викинути у відкритий космос. А часом і все одразу.

Кімінела зупинилася перед чоловіками, окинула обох оцінювальним поглядом.

— Маєте непоганий вигляд. Помічниці Яхандіпаті постаралися, — промовила дівчина схвально.

— Ще б пак. Найцікавіша атракція свята, — скривився Юн Чан.

Кімінела посміхнулася ширше й невимушено підхопивши обох чоловіків під руки, повела до центру шахара, де в оточенні переплетіння мостів танцював фонтан з сяйнистої блакитної води.

— То який у нас план дій? — спитав Вітрян, помітивши, що люди навкруги пожвавішали.

— Оглядова прогулянка майже закінчилася, тож скоро почнуться танці, напої, прогулянки до квіткових наметів. Вітряне, наші дівчата будуть дуже вдячні, якщо ти приймеш їх запрошення. А от для Юн Чана у мене інша програма.

— Одразу здаси мене своїм подругам, щоб не накивав п’ятами? Я б накивав, але, розумію, що мене спов'є перша ж з цих святкових ліан та запакувавши, як вередливий подарунок, подасть «до столу». І пощастить, якщо просто знерухомленого, — мовив Юн Чан тужливо оглядаючи шахар.

— Які у тебе цікаві очікування, — хмикнув Вітрян.

— Логічні висновки на основі спостережень. Попри ввічливість, за дотриманням своїх інтересів ці рослинки стежать з пильністю варти найсуворішої колонії, де «крок в сторону чи стрибок на місці вважається втечею, за яку тебе швидко й надовго позбавлять можливості виконувати такі дії», — невдоволено потер чоло пальцями Юн Чан.