23.2

Кімінела

Кімінела зайшла у печеру, ледь освітлену невеликими колоніями мікроорганізмів, що вкривали частину стін та стелі. В центрі, на невеликому підвищенні, оточеному корінням та потужним енергетичним полем, знаходилася пухнасто-округла купка зелено-рожевого кольору. При наближенні дівчини звідти показалося котяче вухо, потім частково проявилася морда й відкрилося одне око.

— Вітаю з поверненням до живих. Арборес дуже здивовані та раді, що ти вже здатен до спілкування, — мовила дівчина присідаючи поряд з ШІ-Мурзіком на один з вигнутих коренів.

Кімінела теж щиро зраділа, отримавши повідомлення, що арборес визнали цього пухнастого інгензі цінною формою життя. Однією з причин такого визнання була поведінка ШІ-Мурзіка і Вітряна. А ще ШІ-Мурзік вразив їх здатністю до спілкування у настільки пошкодженому стані. Адже навіть найвитриваліші з дерев не могли повноцінно спілкуватися, під час відновлення з обвугленої цурпалки. А Мурзік якимось чином зміг сформувати зрозумілий для арборес запит на необхідність поговорити з Вітряном! Проте налагодити повноцінну комунікацію з деревами він таки ще не зміг, тож вони вирішили спочатку направити до нього дріаду. В першу чергу тому, що на їх думку, середовище відновлення Мурзіка було небезпечним для людей. Кімінела не впевнена була у правильності цієї думки, проте спостерігаючи, як дзвенять навколо неї численні часточки енергії, що раз за разом вилітають з вихору навколо ШІ-Мурзіка, вирішила, що, мабуть, дійсно не варто ризикувати. Дріаду захищала енергія арборес, що відхиляла ті хаотичні «постріли», а от чи мають інгензі захист від подібного, дівчина не знала.

Котяче око з контрастною чорною зіницею зблиснуло зеленню і поглянуло на Кімінелу.

— Я теж радий. Хоч мене більше влаштувало б, якби мене не доводили до стану інертного вуглика, — не дуже розбірливо промовив Мурзік, піднімаючи частково сформовану голову.

— Вони ж не знали, що ти синтетик. Настільки дивовижний та цінний. Невже тебе справді створили космолюди? Ти такий…незвичний. Не схожий на них…нас. Арборес кажуть, попередній синтетик мав подобу людини і був… простіший, — Кімінела зачудовано роздивлялася вихори енергії, що клубочилися навколо майбутнього тіла ШІ-Мурзіка. Дуже потужної й дивно структурованої енергії. Це відрізнялося від усього, що вона бачила раніше. А виходячи з емоцій арборес, вони теж раніше не зустрічали істоту яка могла б самостійно керувати своїм відновленням проводячи настільки грандіозну трансформацію.

— Люди здатні створювати шедеври. На жаль, людське суспільство мінливе і часом не здатне зрозуміти власні творіння. Прогрес штовхають одиниці, бездумно користуються його перевагами – мільярди, але ще більша кількість людей користується залишками техніки та винаходів, що частково втратили свою функціональність. Й насправді значна частина людства погано розуміє принципи роботи більшості винаходів. До того ж комфортне життя розслабляє, зменшує потребу розвитку, а некомпетентність, як не парадоксально, породжує самовпевненість та божевільні теорії, які легко поширюються серед ще більш некомпетентних мас. І в певний момент, якийсь популярний дурень раптом оголошує, наприклад, побутові очищувачі води, «диявольською машиною» та закликає їх знищити, щоб «звільнити воду». Й натовп фанатів, не задумуючись над наслідками, мчить виконувати волю гуру, прирікаючи себе на численні хвороби, винуватцем яких призначать когось іншого (бо ж «гуру не помиляється, то все вороги»), або ту саму «диявольську машину».

— А що таке «дия…вуальська машина»? — розгублено спитала Кімінела, мало зрозумівши з тієї тиради.

— Один з архаїчних термінів, яким люди досі позначають те, що не розуміють та вважають за доречне знищити.

— Космолюди й тебе проголошували таким і намагалися знищити?  

— Юн Чан прекрасно проілюстрував поширене ставлення до мене.

— Він не називав тебе «диявульською машиною». Він називав тебе «бойовий ШІ», — Кімінела відчула гостру потребу виправдати Юн Чана.

— Суть вкладав подібну. І керувався незмінним й, власне, єдиним законом природи, який досі діє на людство — прагненням знищити неконтрольовану небезпеку. Для нього я лише знаряддя. А більшості людей, не потрібна ані розумність, ані самостійність знаряддя. Лише покірність. Особливо якщо те «знаряддя» можна ефективно використати як зброю. Все інше люди вважають логічним нищити.

— Неправда! Юн Чан не такий!

— Якби був не такий, навряд чи вижив. Він модифікований, розумний, але цілком типовий представник вашої раси. А ціною виживання й процвітання людей завжди була чиясь смерть, хіба що варіювалася від гноблення якогось народу чи суттєвого прорідження біорізноманіття свого середовища проживання, до повного знищення видів, екосистем, цивілізацій, планет. На цьому фоні якийсь синтетик взагалі не вартий уваги.

— Але якщо люди такі погані, то чому ти так віддано захищав Вітряна? — замотала головою  дівчина. — Вітрян же теж людина…

— Я не казав, що люди погані, просто окреслив відомі мені реалії. А Вітряна захищаю, бо він мій друг, а ще є приємним виключенням — розумний, милосердний, здатний до розвитку. Хоч часом і неймовірно наївний. На жаль, далеко не всі люди такі. Більшість — це натовп невігласів, якими керують найпростіші бажання і страхи. Сліпа вбивча сила, яка надзвичайно ефективно нищить все на своєму шляху. Питання лише в розмірі того натовпу та векторі його руху. Думаєш, арборес просто так контролюють вашу кількість, переймаються якістю потомства? Якщо людей, особливо дурних і самовпевнених, стане занадто багато, то всім іншим, на цій планеті стане непереливки.