Розділ 23

Вітрян

Знову шахар та гостьовий дім. Тільки цього разу замість Мурзіка був Юн Чан. Й попри його корисні розповіді про звичаї мешканців Мавки, язик не повернувся назвати б цю компанію приємною. А часом Юн Чан відверто бісив своїм поблажливим «варто цікавитися місцевими правилами» або «та я доки валявся у дослідників, більше дізнався, аніж ти, прийнятий тут дорогим гостем!». Так, Вітрян визнавав, що не багато уваги приділяв місцевій етнології, але мав виправдання – він не збирався тут полишатися! Лише відремонтувати корабель та прямувати далі до мрії.  От тільки без Мурзіка та мрія тепер чомусь здавалася зрадою… Й це мучило Вітряна. Запрошення Кімінели трохи відклало питання «Що робити далі?», але не прибрало. Якщо Мавка говорила правду, то чекати відновлення ШІ можна було роками й Вітряна все більше гризли сумніви, чи варто всі ці роки проводити тут. Він взагалі погано собі уявляв тривале життя на одній планеті, навіть такій екзотичній. Скільки себе пам’ятав, Вітрян завжди марив космосом, подорожами, пригодами, прагненням потрапити до лав козаків-котиків. От тільки як тепер все це поєднати з сумлінням та своїми гучними заявами не покидати друга? Чим більше Вітрян сушив голову над ситуацією, тим більше розумів, що жоден з можливих варіантів йому не подобається. Й це не найкращим чином впливало на його настрій та комунікативні здібності. Не радував навіть майже ідеальний сервіс, який цього разу організували для чужинців. Юн Чан відверто насолоджувався статусом «дорогого гостя», а Вітряна це обтяжувало, а часом і дратувало. Всі ці численні частування, неспішні прогулянки шахаром, пустопорожні розмови з Енкудабау (ні слова про Мурзіка), пропозиції масажів, програми розваг (вистави метеликів, візерункові сади грибів, історичні експозиції), варіанти розфарбування та підбору вбрання на свято. Від останнього Вітрян ледве відбився. Енкудабау дуже наполягав на зміні його універсального комбінезона на «щось прийнятне». Але якщо Юн Чан, нафарширований модифікантами по самі вуха, міг собі дозволити недбале ставлення до всіх несподіванок місцевої флори та фауни, то у своїх здібностях Вітрян був не настільки впевнений. Тим паче без Мурзіка.

Під час завершення чергової затягнуто-вишуканої трапези, які тепер регулярно організовували для інгензі в холі гостьового будинку, до чоловіків завітала Кімінела. На фоні співу птахів, шелесту листя, цокотіння якихось комах та тихого дзюрчання води, що стікала по одній з кручених колон будівлі та утворюючи невеличкі водоспади зникала під ажурним перекриттям підлоги, Вітрян не одразу помітив дівчину. Озирнувся лише коли Юн Чан, котрий вважав прийоми їжі майже священнодійством, раптом відставив чашку та поспіхом встав.

Кімінела була задумлива. Трохи відсторонено привіталася, сіла за столик з фруктами, почекала доки помічники Енкудабау, принесуть їй напій, тацю з місцевими солодащами (помічники впоралися швидко й митєво зникли) та окинувши оцінювальним поглядом обох чоловіків, сповістила, що всі очікують, що на святі інгензі «поділяться з шахаром насінням».

Вітрян від почутого лише невизначено хмикнув. Для нього це не стало великою несподіванкою. З найдавніших часів і до сучасності чужинці були об’єктом підвищеного попиту у ізольованих спільнот. Хіба що відомі Вітряну спільноти не настільки відверто-прагматично озвучували суть цієї цікавості. Але він вже неодноразово проводив ночі з екзотичними дівчатами, котрі під час візитів на віддалені об’єкти, якось невимушено опинялися у ліжку Вітряна.

— Що-що ми повинні робити на цьому святі? — Юн Чан зміряв Кімінелу недовірливим поглядом. Здається, його шокувала пропозиція дівчини.— Я, звісно, не чернець, але це ще не привід робити з мене приправу до сперми місцевих чоловіків, — невдоволено склав він руки на грудях та відкинувся на спинку крісла.

— Ти не приправа, —  заперечила Кімінела. Проте прозвучало це не дуже переконливо. Та й взагалі, Вітряну здалося, що дівчина думками десь далеко. А до них зайшла так, між іншими, значно важливішими справами.

—Саме вона. Мені вже розказали, про ваші методи формування запасів «насіння» для вибору найвдаліших комбінацій на майбутнє. — скривився Юн Чан. — Оригінальні, слів нема. І споглядаючи на зовнішність мешканців шахару, визнаю, що дієвий. Принаймні в рамках ваших потреб. Але це не виключає того факту, що ми з Вітряном для всіх вас лише страшненькі, варті жалощів хирлявики з кількома нетиповими здібностями. От тільки окреслена для нас сексуальна програма позбавлена сенсу, оскільки ці здібності не передаються генетично, бо це не результат селекції, а робота модифікантів, якими можна обладнати дитину з будь-якою генетикою.

— Говори за себе, — знизав плечима Вітрян.

— О, а нещодавно ж хтось стверджував, що він не богема, — вишкірився на Вітряна Юн Чан.

— Не лише богема має гарні ген-набори.

— Але лише богема вважає їх цінними настільки, щоб радо й за першої ж можливості покращувати чужий генофонд, — пхикнув Юн Чан. — От і готуйся до черг збирачок насіння, носій чудової генетики. Чув, представники богеми з юності мають багатий сексуальний досвід. Кажуть, ви навіть якісь змагання в цій сфері влаштовуєте.

— У змаганнях участі я не приймав, але маю достатньо досвіду, щоб не лякатися допомогти віддаленій ізольованій спільноті, — відмахнувся Вітрян.

— Ой та просто секс-лицар-месія, — Юн Чан зміряв його нищівним поглядом. — Вперед, носій цінного ген-набору. Я в тобі навіть не сумнівався.

—  А у тебе, що, активувалися якісь комплекси? Невже правда, що в Плеяді Тигрів право на розмноження мають лише ідеальні партнери? — насмішкувато примружився Вітрян. Реакція Юн Чана його відверто розвеселила.  — Чи у тебе, в ген-код впаяна моногамія? Я думав модифікації дозволяють обходити такі обмеження.