22.2

22.2

Кімінела

Кімінелу не на жарт перелякала можливість відльоту Юн Чана. Ні, вона знала, що колись він таки полетить, але досі це мало вигляд невизначеної перспективи, про яку дівчина намагалася не думати. Напевне, саме тому її настільки шокувала його готовність полишити планету просто зараз, варто інгензі-Вітряну вирішити стартувати. На щастя Вітрян завагався, і це дало Кімінелі можливість вигадати причину відкласти їх зліт. Аргументація тієї причини була відверто недолуга, але тієї миті дівчина просто не здатна була вигадати щось краще.

Свято Весняних дощів дійсно існувало й мешканці шахару вже займалися підготовкою до нього, але це була відносно незначна подія, розрахована переважно на молодь, що обирає собі пару. Кімінела цього сезону зовсім не планувала відвідувати те свято, й тільки можливість втратити Юн Чана змусила згадати про нього.

 Від пропозиції дівчини обох інгензі оповив вихор сумнівів. Деякий час Кімінела затамувавши подих слухала їх кпини та уїдливі коментарі, що якось швидко трансформувалися у обговорення технічних моментів по космічному кораблю. Це дивним чином змінило структуру їх емоцій, втім ані причину цих змін, ані суть розмов Кімінела зараз не здатна була оцінити. Вона ледве стримувала паніку, бо не хотіла, не хотіла втрачати Юн Чана. Не так швидко! Не зараз!

Намагаючись вгамувати власні емоції Кімінела елементарно пропустила, коли і як чоловіки перейшли від обговорення незрозумілих їй термінів та понять до вирішення питання, на чому летіти до шахара. Проблема була в тому, що шахар не мав поряд посадкового майданчика для СЕРПа, а полишати свій корабель Вітрян не хотів. А от Юн Чан не хотів полишати Вітряна наодинці з кораблем, тож переконував його летіти на анемоплані. Кімінела в той момент просто не здатна була долучитися до розмови, тож лише спостерігала їх діалог, шалено сподіваючись що Юн Чан зможе переконати Вітряна. Й він таки зміг, в якийсь момент впевнено заявивши, що ігнорувати запрошення дріади небезпечно для здоров’я. Чомусь цей аргумент приніс Вітряну полегшення й він здався. Кімінела нарешті змогла полегшено видихнути. Принаймні на кілька днів.

Старанно приховуючи хаос, що охопив її душу, дівчина майже не слухала розмови чоловіків дорогою до шахара, міркуючи на кого перекласти реалізацію свого непередбачуваного «запрошення». На думку спадав лише Енкудабау, тож дівчина вирішила нахабно скористалась тим, що вона дріада.

Привівши чоловіків до Яхандіпаті Кімінела, вдавши впевненість, якої не відчувала, поставила керівника шахара перед фактом, що інгензі полишаються в гостьовому домі до свята весняних дощів. Енкудабау здивувався, але, на щастя, не заперечував. А ще умів чудово приховувати свої емоції від людей.

Полишивши інгензі Кімінела повернулася додому. Їй треба було заспокоїтися, розібратися в тому, чого хоче вона, що потрібно арборес і як це поєднати. Коли Юн Чан говорив про необхідність узгодження польоту з арборес, він мав рацію, от тільки арборес не планували йому забороняти полишати планету. Навіть більше, вони зовсім не заперечували, щоб Вітрян полетів і були здивовані тим, який супротив викликало це у Кімінели. Тож тепер дівчину трохи мучила совість, що вона скористалася довірою Юн Чана й вигадала дурнувату причину, щоб він залишився. Але значно більше її мучив страх, що за кілька днів доведеться шукати інший привід зупинити Юн Чана. Вона ж не могла просто попросити арборес його не відпускати. Їх подив вже красномовно сповіщав про нерозуміння мотивації дріади. Та, власне, вона й сама себе погано розуміла. Можливо, якби Меседзя був живий, він би їй допоміг, бо найтісніший зв'язок дріади з деревом, яке її створило. Але Меседзі не було, а інші арборес не здатні були розшифрувати нюанси поведінки чужої дріади та визначити частку його впливу на цю поведінку. Єдине, що зараз усвідомлювала Кімінела, це те, що не хоче втратити Юн Чана. І цей страх, це шалене бажання його зупинити, її лякали. А у арборес викликали лише подив та цікавість, адже вони взагалі не мали досвіду тривалої розлуки з важливим, дорослим, а головне живим членом спільноти. Жодне дерево в свідомому віці не полишаю планету.

Кімінела  погано пам’ятала, як повернулася додому. Її думки носилися навколо Юн Чана й навіть вплив арборес не допомагав вгамувати їх шаленство. Шаленство та егоїстичну абсурдність, якої дівчина від себе не очікувала. Оговталася вона лише від слів сестри: «Сестро, до тебе гості» й  виявила, що стоїть у своїй кімнаті біля вікна, до побілілих пальців вчепившись у декоративний виступ та бездумно споглядаючи гру світла на листі дерев.

Кімната наповнилася вихором суперечливих емоцій сестри Дахесте, від яких Кімінела мимоволі скривилася. Тут би свої вгамувати.

— Гості чекають внизу, — трохи невпевнено додала сестра.

— Я чую, — кивнула Кімінела не озираючись.

— Ти спустишся, чи сказати їм, щоб прийшли пізніше?

— Спущуся. Дякую.

— Гаразд…, — мовила сестра та поспіхом зникла. Кімінела видихнула, полегшено провела поглядом строкатий шлейф емоцій рідної людини та попрямувала до вітальні, сподіваючись, що візитери допоможуть їй змінити фокус уваги.

Гостями виявилися кілька одноліток Кімінели. Дівчата чинно сиділи навколо столика з фруктами та гостьовим напоєм й стрепенулися побачивши дріаду. Навколо гостей мінився кольорами вихор цікавості, остраху, заздрості та прагнення дещо отримати. Кімінела не одразу змогла сфокусуватися на суті їх прохання, а коли зрозуміла, то трохи розгубилася. Дівчата просили… віддати їм Юн Чана на свято. Власне таке прохання було цілком логічними та передбачуваними, з огляду на цінність нового генетичного матеріалу. От тільки Кімінела чомусь про це зовсім не подумала, коли запрошувала інгензі на свято. Й дуже погано уявляла, як проситиме Юн Чана поділитися з дівчатами «матеріалом». З незрозумілої причини в його присутності їй такі теми здавалися недоречними, незручними, а сама думка про те, що Юн Чан буде з іншими… раптом викликала дискомфорт. Власне вона думала, що питання збору «космічного насіння» закрили, доки вона відновлювалася. Виявляється ні, дівчата нарікали, що інгензі віртуозно-ввічливо обходив всі зручні місця та умови (навіть поскаржитися на некоректну поведінку не можна було!), а опинившись в зоні досяжності стимуляторів лише чарівно посміхався і нахабно зникав. А з пробудженням Кімінели він взагалі почав їх ігнорувати. Від почутого Кімінела вже не знала сміятися чи плакати. Вона не хотіла, щоб Юн Чан летів, і він полишився, адже… вона запросила його на свято Весняних дощів! От тільки  тепер це її зовсім не радувало.