Розділ 18

Кімінела

Кімінела отямилася від того, що їй на ніс вдягнули кисневий лист, а обличчя чимось збризнули. Насилу відкривши очі, дівчина деякий час намагалася сфокусуватися на постаті, що схилилася над нею.

— Добрий ранок, юна мейлін. Давно не бачилися, — пролунав знайомий голос.

— Юн Чан! — видихнула Кімінела, роздивившись знайомі звужені очі та візерунок на шкірі, який світився яскравою блакиттю.

— Угу. Несподівана зміна позицій, скажи? — кивнув Юн Чан, щось поправляючи на плечі дівчини. Він трохи нахилив голову й Кімінела помітила за ним залишки ірмака та частину корабля. Тіло ірмака густо вкривав рожевий пух одного з некрофагів, а літальний апарат був весь в пасмах отруйного волоса та майже без зовнішньої обшивки. Отже, Вапаша запустив суміш гіперактивних бактерій розкладення. Й судячи з вигляду залишків ірмака та корабля, який нагадує погризену тушу великої химерної тварини, лежала Кімінела тут довго.

Юн Чан випростався й дівчина виявила, що він причепив їй на плече якусь невелику сіру ляпку, котра присмокталася до шкіри, витягнувши два довгих хвостики аж до шиї дівчини. При цьому жодного дискомфорту від неї Кімінела не відчувала, хіба що незначне оніміння цієї ділянки тіла. Юн Чан критично оглянув ляпку й пробігся пальцями по візерунку на своїй руці. Візерунок потьмянів, а Кімінела відчула незначну прохолоду в частині розміщення ляпки.

— Цікавий у тебе організм… Гаразд. На деякий час мого детоксикатора вистачить. Але не смикай сильно плечем і далеко не стартуй.  

— Куди мені стартувати? Ти ж вибрався, — полегшено посміхнулася Кімінела.

— Вибрався. Кажуть, твоїми молитвами. Хоч варто визнати жертвоприношення ірмаків разом з кораблем та бойовим ШІ, я не очікував. Але категорично підтримую! Вставай, дріада-рятівниця, — простягнув дівчині руку Юн Чан.

— Жертвоприношення? — схопившись за його долоню дівчина невпевнено піднялася.

— На дипломатичний обмін це мало схоже, —  знизав плечима Юн Чан.

Вставши, Кімінела помітила на землі Вітряна. Він лежав там же й в тій же позі, що вона й запам’ятала. Хіба що його обличчя тепер вкривав прозорий кисневий лист, а тіло щільно обплітали корені вартових. Крізь корені було помітно, що комбінезон інгензі час від часу зблискує ледь помітними зелено-жовтими вогниками.

— Вітрян…

— Угу, не задався день у хлопця. Судячи з його розумної одежини — там, в кращому випадку, індукована кома, — співчутливо озирнувся на Вітряна Юн Чан. — Але, вибачай, перевіряти не полізу.

— Що таке індукована кома? — спитала Кімінела, яка й думки не мала просити Юн Чана дратувати арборес.

— Сон з сумнівною можливістю прокинутися. Не найгірший підсумок знайомства з ірмаками, але навряд чи це гарний стан, для ролі іграшки дерев.

Кімінела з сумом поглянула на Вітряна, навколо якого ледь відчувалася енергія життя.  Їй було безумовно шкода цього цікавого інгензі, але хто вона така, щоб сперечатися з рішенням арборес? Натомість вона перевела погляд на Юн Чана, який переконавшись, що вона впевнено стоїть на ногах, відпустив її руку та розвернувся до корабля ірмаків.  

— А ти як? —  спитала дівчина.

— Краще всіх. Замість необхідності спілкуватися з живими ірмаками, оглядаю їх залишки та залишки їх корабля. Прекрасний варіант. Несподіваний плюс від моєї багатої практики з детоксикації різної гидоти, на зразок тієї, що тут сочиться з усіх щілин, — відповів чоловік примруженим поглядом оглядаючи корабель — Своїх людей ваші дерева пожаліли сюди відправляти. Втім, роль розмінної монети мені звична, а відсутність непередбачуваних «керівників-розумників» під ногами — непоганий бонус. А чого очікувати від тебе, я вже приблизно знаю.

— І чого?

— Уміння виживати. Мені сказали, що ти, напевне, мертва, але, дивлюся, ти маєш корисну звичку обходити чужі сподівання. Ти, взагалі схожа, на станційного щура — симпатичне, тендітне, пухнасте створіння з мішком несподіваних мутацій, котре за необхідності легко відгризе ногу бику й продірявить корабель.

— Не знаю, хто такий бик, але ж це непогані якості?  — зробила кілька непевних кроків Кімінела.

— Для тебе — однозначно.

— А хто сказав, що я мертва?

— Якийсь рудий молодик, котрий доставив мене сюди. І, здається, він на тебе ду-уже сердитий. Згадував якогось ображеного тобою Яйкоя, то пообіцяв тебе, якщо жива, власноруч згодувати якимось річним креветкам.

— Вапаша, — мимоволі посміхнулася Кімінела. Насправді цей хлопець був втіленням милосердя та турботи й скоріше сам кинувся б у пащу піщаника, якби це допомогло врятувати його друзів.

— Так, якось так він назвався. Кумедне ім’я. Дуже бідкався, що арборес заборонили йому зі мною йти до корабля. Але тут ваші дерева праві — суміш місцевих токсинів та «подарунки» дохлих ірмаків мало хто подужає. Мої імпланти ледве витягнули пришвидшене очищення твоєї крові та підтримання нормального стану моєї. До речі, тримайся поряд, бо зв'язок з цим від’єднаним елементом детоксикатора не дуже надійний, може відвалитися за кілька кроків. А твій «кисневий лист» й половини ірмацьких токсинів не ловить. Тому ти й лежала майже в анабіозі. Цікавий варіант біологічного самозбереження. А от технології ваші однозначно недопрацьовують. Принаймні, щодо рятувальних операцій людей.