Розділ 17

 — ШІ-Мурзік? — Кімінела мимоволі опустила руку, ошелешено роздивляючись знайомі очі на фоні того, що просто фізично не могло бути його тілом.

— Та вже точно не Вітрян. Він такий фокус не проверне, —  пролунало невдоволене і на чорному хутрі поступово почала формуватися котяча морда, зблиснули жовтим спалахом довгі вуса. —  А ти, дивлюся, корабель ірмаків голими руками планувала відкрити? Оптимістка.

— А як ти… —  почала розгублено дівчина. Вона знала істот, які могли змінювати власні розміри та форму, але ж не до перетворення на пляму моху! Точніше, перетворити на таку пляму можна багато кого, але дівчина ніколи не чула, щоб той процес міг відбуватися у зворотному напрямку.

У цей момент пролунало клацання й дівчина, не договоривши, перевели погляд на нижню частину вхідного люка корабля, з якої полилася тоненька цівочка води.

— Він там? Живий? — кинулася вперед Кімінела. Від доторку дівчини до обшивки люка, щось зашипіло й цівка води перетворилася на кілька струмків.

— Це ж треба, а я думав в першу чергу перейматимешся здоров’ям травички під кораблем, —  хмикнув Мурзік поступово набираючи звичних Кімінелі форм. — Зараз відкрию і перевіримо.

— А чому раніше не відкривав? — спитала Кімінела, намагаючись не звертати уваги на досить моторошний процес того, як чорна хутряна пляма хвилями збиралася купи, формуючи голову, вуха, передні лапи кота. Нерухомою полишалася лише та частина, котра вкривала верхню частину вхідного люка.

— Бо до твого приходу ваші гіллясті «друзі» влаштували тут карантинну зону, а реанімація в умовах наповненого токсинами повітря є безглуздим заняттям. Зараз показники теж не найкращі, але з цим вже можна працювати.

— Реані… Він… не живий? — Кмінела змісила себе сфокусуватися на морді Мурзіка.

— Дихати водою він, на жаль, не уміє, хоч я йому і рекомендував вживити невеличкі зябра. Але життєві показники ще полишають шанс...

— Рекомендував? Коли? —  здивовано перепитала дівчина, — А, власне, чому ти тут?

— Підозрюю, що з тієї ж причини що й ти — рятую одне самовпевнене людисько.

Раптом вхідний люк розчахнувся, дивом не зачепивши дівчину. З корабля вихлюпнувся потужний потік води, яка оббризкала кота й дівчину та розтеклася струмочками між камінням, полишивши на землі щось велике, світле й безформне. Витерши обличчя, Кімінела спантеличено придивилася до «подарунка» й зрозуміла, що перед нею лежить нерухоме тіло ірмака. Тільки чомусь біле. Вона ніколи не бачила білих ірмаків.

—Так і думав, що доведеться колупатися в цих слизьких мацаках, — невдоволено промовив Мурзік й одним стрімким рухом завершив своє збирання у звичну чотирилапу форму.

Невдоволено портряхуючи задніми лапами, які трансформувалися останніми, кіт стрибнув на ірмака. Кімінела обійшла їх та зазирнула до корабля. Мертвий ірмак, навіть білий, то не її турбота. Ним Вапаша займеться, коли добереться. Або сапрофіти. А її цікавив Юн Чан.

— Агов, краса лісова, ти допомагатимеш рятувати свого рятівника, чи як? — почула дівчина. Здивовано озирнувшись, вона побачила, що Мурзік завзято полосує кігтями тіло ірмака, розкидаючи в сторони шматки плоті. Не встигла Кімінела озвучити питання щодо сенсу цих дій, як помітила щось між білими мацаками. А ще за кілька секунд, коли навколо утворилося якесь незграбне гніздо з залишків ірмака, Кімінела кинулася до Мурзіка, бо побачила, що він звільняє людину.

— Вітрян? — вирячилася вона, роздивившись біле обличчя з посинілими губами.

— Буде, якщо реанімуємо, — фиркнув ШІ-Мурзік й наступивши лапами на груди чоловіка зблиснув жовтим світлом. Опустив морду до самого обличчя чоловіка, вигнув вуса і тут з рота й носа Вітряна стовпчиками вистрибнула вода. Кімінела ніколи не бачила, щоб вода так поводилася. Це не нагадувало фонтанчики чи сплески, а схоже було на тоненькі, подібні до змійок, струмені, які за мить розсипалися краплями. Одна «змія», друга, третя… Раптом подушечки лап Мурзіка зблиснули білим й Вітряна труснуло, а його одягом промчали червоні спалахи.

— Прокидайся, нещастя двоноге! Я не для того витратив майже всю енергію на доступ до корабля ірмаків, щоб отримати лише твою бездиханну тушку!

Тіло Вітряна струсив розряд, ще один. Чоловік не подавав ознак життя.

— Вмикайся! В мій план не входить красиво оформити тебе добривом на Мавці, клятий ти стратег рівня інфузорії! Кораблі він вирішив роздивитися, з інмаком познайомитися… Неляканий оптиміст! Ану активуй свої резерви! Місцеві дерева якось обійдуться без наявних в тобі цінних мінералів, а мені потрібен напарник! Де я ще знайду таке азартне милосердя?

Ще розряд… Хутро Мурзіка почало рівномірно світитися жовтим світлом, яке почало ніби перетікати вниз та огортати чоловіка.

Кімінела, яка застигла від розгубленості, відчула, як її шкірою промайнула хвиля дивного поколювання. Чомусь почало паморочилося в голові, а потім її свідомість раптом накрила хвиля збуджених голосів арборес.  

— Кімінело, вгамуй своїх друзів! Мені треба ще кілька хвилин, — зашипів Мурзік й підскочивши вгору, вдарив лапами по грудях Вітряна. Чоловіка підкинуло, комбінезоном проскочили кволі жовто-зелені вогники, а от сяйво ШІ-Мурзіка блимнуло.

Проте дівчина не здатна була не те що «вгамувати арборес», а й навіть сказати про те, що це неможливо. Голоси в її голові звучали все гучніше, від них стукотіло в скронях, на очах виступили мимовільні сльози. Кімінела заточилася й сперлася на корабель ірмаків. Крізь сльози бачила, як поряд з Мурзіком формується зелений вихор, як в ньому з’являється Мавка. Кімінела ніколи не бачила її так детально і яскраво. А голоси арборес ставали все гучнішими. Крики, суперечки, заклики… Вони спліталися, розсипалися, формували якийсь ритм, набираючи подоби пісні олін-іде. Тільки мелодія цієї пісні була більш емоційною, грізною, але слів пісні дівчина не могла розібрати.