15.2

 «Халепа…», — подумки констатував Вітрян, коли в поле його зору зайшов ірмак. «Але й підкрадатися зі спини — некрасиво. Тим паче з паралізатором!» — обурився Вітрян такій підступності. — «Я взагалі-то не настільки лякливий, щоб мене знерухомлювати. Чесне слово, я б не втратив свідомість від такої «краси»! Не таке вже й страшне видовище.»

Втім, під поглядом великих банькатих очей з прямокутними зіницями, що явно невдоволено оглядали знерухомленого порушника, Вітрян відчув себе дуже незатишно. Мимоволі пригадалася фраза Мурзіка про «стратегію рівня інфузорії».

«Так, щоб тепер та вусата морда не зазналася, доведеться зіграти дуже, дуже продуману інфузорію. Або абсолютно дурну.» — намагався Вітрян поспіхом обрати лінію поведінки роздивляючись ірмака.

На відміну від кораблів цієї раси, самих ірмаків люди під час війни мали можливість дослідити. Ззовні ірмаки нагадували великих фіолетових восьминогів з десятьма кінцівками, три з яких  мали частково жорстку основу й закінчувалися трипалими наростами, котрі люди іменували «ратицями». Кінцівки з наростами ірмаки використовували, як ноги, для пересування сушею, інші ж, котрі мали вигляд довгих, сильних, гнучких та частково вкритих присосками мацак, мали дуже широке застосування. Чотири з цих універсальних мацаків люди умовно називали «руками», бо вони в кінці розділялися на десяток тоненьких «пальців». Дуже вправних й гнучких. Тіло у ірмаків нагадувало безформний мішок, що був прямо приєднаний до такої ж голови, на якій знаходилися двоє великих очей. А рот ірмаків, як і у більшості Земних восьминогів, мав форму міцного дзьоба та був прихований десь під мацаками. Власне, на думку Вітряна, ірмаки були далеко не найхимернішою расою в космосі. Ті ж торговці, коли сердиті, могли справляти значно неприємніше враження.

Природним середовищем існування ірмаків була вода, за хімічним складом близька до Земних океанів, тому до дихальних отворів «гостинного господаря корабля» був приєднаний атмосферний адаптер. Взагалі Вітряна, який народився значно пізніше закінчення війни, завжди дивувала ця ворожнеча з ірмаками. Йому здавалося, що конфлікт інтересів між їх расами міг виникнути хіба що за вкриту океанами Весімаілму, та й то сумнівно. Що заважає двом розумним видам домовитися про спільне використання величезних водних просторів та й взагалі космосу? Але щось явно заважало. Однією з версій називали той факт, що люди, ще до розселення по інших планетах, банально з’їли більшість восьминогів на Землі. Проте Вітряну здавалося це дурнею. Хіба можна будувати ворожнечу на знищенні візуально подібного інопланетного виду? Другою причиною ворожнечі називали вроджену агресивність ірмаків. Існувала думка, що корабель «Характерник», який при першому контакті з ірмаками обізвав «вітальним ритуалом» їх спробу знищити людей, лише відтермінував напад цієї раси.

Щоб там не було, але в якийсь момент, ірмаки вирішили, що ідеальним для них варіантом буде  повне винищення людства. Спроба втілити цю ідею в життя призвела до виснажливої війни, яка дорого обійшлася і людству й ірмакам, але, наче, угамувала амбіції останніх. Тепер ірмаки обмежувалися лише недопуском людей у свої сектори. Взагалі, як не дивно, але за весь час, з дати першого контакту, офіційні зустрічі людей з ірмаками можна було перелічити на пальцях однієї руки. Та й ті пройшли не найкращим чином, адже наслідками однієї з них було знищення обох делегацій разом з невеликим супутником, на якому та зустріч проводилася. Про якісь інші взаємовідносини ходили лише неперевірені чутки. Єдине що Вітрян точно знав, так це те, що ірмаки не пропускають до себе не лише кораблі людей, а навіть торговців, якщо ті мають товари вироблені людьми. Саме тому він був здивований почувши про співробітництво ірмаків з людьми на Мавці та мав намір дізнатися більше про нього. Але точно не планував це робити зараз, ще й з позиції спійманого бешкетника!  

«Спали тебе Адара! І чого тебе, так невчасно, винесло з корабля?» — подумки вилаявся Вітрян роздивляючись триметрову істоту перед собою. Солідний екземпляр. На фоні ірмака Яйкой тепер здавався чарівним компактним дитятком. Дитятком, яке й не думало відкрити очі й пояснити ситуацію! Сидить собі, гойдається, наче то не він загнав Вітряна під корабель негостинного мацакохода! Принаймні формально.

«Хоч би Мурзік не втрутився... Бо, якщо арборес ще не визначилися щодо ставлення до ШІ та синтетиків, то ірмаки щодо них точно категоричні. І хто знає, чи при виявленні такого обійдуться паралізатором.»

Тим часом ірмак, не відриваючи погляду від знерухомленого чоловіка, повів одним з щупалець в якому Вітрян помітив невеликий пристрій. Чоловіка відірвало від поверхні й понесло до відкритого люка корабля. Чужого.

«Прекрасно… Ірмак екіпірований паралізатором й транспортувальником! Який підготовлений. Що ще у тебе є в переліку швидкодоступних інструментів?» — подумки скривився Вітрян, краєм ока спостерігаючи за Яйкоєм.

«Агов, ревнивець? Тут твій об'єкт залякування викрадають! Може, досить вдавати порожнього хитайголова?»

Проте Яйкой продовжував розгойдуватися й щось монотонно бурмотіти у свої долоні. Та й інших людей, не було помітно в полі зору Вітряна. Чи то вони розгубилися, чи то вирішили дозволити інопланетянам самим розбиратися.

«Трясця… Здається, я матиму позапланове знайомство й з внутрішнім облаштуванням ірмацьких кораблів. Непередбачувано. Втім, має бути пізнавально...» —  намагався Вітрян знайти позитив у ситуації. — «Тоді варто активувати режим запису, якщо вже комунікацію мені погасили…»

Вітрян закотив зіниці та здійснив кілька передбачених програмою рухів, для активації на «оці» однієї з функцій автономної програми. Вийшло не з першої спроби, проте за кілька секунд на краю його ока блиснув зелененький символ запису, а частину зіниці немов затягло тьмяною плівкою. Зір це ще трохи погіршило, проте давало шанс на фіксацію всього побаченого не лише у пам’яті.