14.2.

Кімінела

Кімінела спускалася кам’яними виступами повз міст, на якому, за одним з вигинів, помітила Яхандіпаті з радниками. Судячи з їх вбрання, делегація прямувала на якусь офіційну зустріч. Дівчина зупинилася у тіні ліан. Її візит до керівника шахару був запланований на вечір і до того моменту вона не збиралася потрапляти йому на очі, адже мала кілька термінових справ. Делегація майже проминула її, коли Кімінела почула фразу Яхандіпаті: «Як тільки дослідники закінчать збір даних, передаємо втікача ірмакам. Вони довели, що це їх вантаж, оплатили всі штрафи та принесли максимальні вибачення».

Дівчина, яка вже почала рухатися далі, мимоволі зупинилася. Краєм свідомості відмітила, що молодий арборес, який ріс поряд, акуратно опустив гілля, приховуючи її, проте зміст почутої розмови Кімінелу зацікавив значно більше.

— Вам не здається, що ірмаки занадто активно цікавляться цим, як вони кажуть, «дрібним злодієм»? — пролунав ще один голос, в якому Кімінела впізнала свого батька.

— Ні. Вони лише стараються, щоб помилка незграбного торговця не зіпсувала налагоджену співпрацю з арборес. Це для нас такий інгензі нетиповий візитер, але по суті він лише піщинка невідомого нам багатомільярдного народу. Ще й дефектна, оскільки він засуджений злочинець. А наша планета не притулок для подібного сміття. І взаємовідносини ірмаків з таким контингентом нас не обходить. Ірмаки запевнили, що надалі не допустять таких прикрих непорозумінь і не транспортуватимуть через нашу планету схильний до втечі вантаж.

— Цей спритний вантаж може мати цінність.

— Може, проте не вищу за інтереси арборес. Нашим пріоритетом є арборес, а які пріоритети у цього інгензі, як і його народу, ми й гадки не маємо.

— Зате ми знаємо пріоритети ірмаків…

— Вони враховані. Не забувай, у стосунках арборес-ірмаки ми лише посередники. Тому й не можемо дозволити якомусь дефектному представнику швидкого життя, нехай і схожого з нами виду, зіпсувати ті взаємовідносини. Арборес занадто довго шукали оптимальний баланс взаємовідносин з ірмаками. І точно не будуть піддавати наявні досягнення ризику заради істоти, яка ледь ступивши на нашу планету спробувала розвести багаття з гілля! Та за таке варварство цей інгензі мав отримати смертний вирок. Мені страшно уявити народ, який без жодних сумнівів ставить свою потребу комфортно поїсти, вище життя дерева. Навіть глухі до такого не додумуються!

— Глухі знають наслідки, а він міг не знати.

— І яскраво продемонстрував свою варварсько-споживацьку систему цінностей. Цьому злодію неймовірно пощастило, що ним зацікавилися дослідники й він проминув Вартових у несвідомому стані. Втім, як тільки дослідники закінчать, варто якомога швидше позбутися цього проблемного інгензі, і більше не наражати на небезпеку ані арборес, ані їх давні стосунки з ірмаками.

Кімінела нервово видихнула. Так, спроба Юн Чана розпалити вогнище з гілля її теж шокувала, але на його виправдання можна сказати, що то було мертве гілля і взагалі гілля Нари. До того ж це була не потреба «комфортно поїсти», а отримане від ШІ-Мурзіка завдання «нагодувати всіх». Та й врешті-решт Юн Чан те гілля не спалив. Дійсно, сама думка розпалити багаття, потреба у відкритому вогні — дивні, проте хіба це привіт записувати Юн Чана до безсумнівних злодіїв?

— І про які це давні стосунки з ірмаками вони говорять? — пробурмотіла Кімінела. — Ірмаки ж вперше прилетіли, коли я вже доросла до квітів лісового дзвоника.

— Тоді прилетіла перша делегація вісімнадцятого витка їх цивілізації Але загальна історія наших з ірмаками взаємовідносин сягає значно глибше життя старійшин, —  несподівано надійшло пояснення від арборес, яке прикривало Кімінелу гіллям.

— Значно глибше? — дівчина зачудовано озирнулася на молоденьке деревце. Таке визначення натякало, що арборес знали ірмаків  не просто давно, а задовго до появи людей на цій планеті. — Як так? Ірмаки ж налагоджувати стосунки з арборес через нас.

— Лише сучасна спільнота. Але ж вони, як і люди, представники швидкого життя. Їх цивілізація дуже динамічна й мінлива. То розквітає, то занепадає, а ще періодично змінює вектори діяльності та способи взаємодії з іншими видами. Ми мали кілька періодів взаємовідносин, але далеко не всі вони були партнерські, — пояснило арборес.

— Цікаво… — Кімінела задумливо озирнулася на делегацію, що вже зникали за наступним вигином моста, проте вирішила не заглиблюватися у невідомі пласти історії. Що може бути термінового у подіях, які відбулися задовго до її народження й навіть до появи людей на цій планеті? А от з’ясування питань щодо інгензі, який скоро їх покине, потребувало поспіху.

Міст, ще міст, кам’янисті схили вздовж водоспаду, затінений грот, ниткоподібні завіси-ідентифікатори, захисні мембрани дослідників і ось, нарешті, Кімінела опинилася у залі досліджень. Людей тут не було, оскільки дослідники-арборес надають перевагу тиші та чистоті простору. Дівчина не знала, чи пропустять її до головної зали, але сподівалася, що наявність в ній частин Мезедзі, зробила її меншим подразником для цих вередливих рослин. Сподівання виправдалися. Дослідники простягнули до неї кілька вусиків, від чого дівчина відчула легенький лоскіт, потім її немов пронизали тисячі крихітних голочок, шкіру почало спочатку трохи морозить, але невдовзі тілом розлилося тепло. Дослідники змусили дівчину деякий час постояти нерухомо, але згодом звільнили, пропустивши до об’єкта досліджень. І що дивно, здається, навіть схвалили її появу.