12.2

Вітрян

Прокинувся Вітрян від смачного аромату. Мурзіка поряд не виявилося. Замість кота під головою лежав акуратно згорнутий шматок зеленої тканини. На небі яскраво світило блідо-рожеве сонце, співали якісь пташки, а обличчя холодив приємний вітерець. Вітрян задоволено потягнувся й… ледь стримався від стогону —  все тіло нило так, наче його хтось довго й старанно бив. Завмер, повільно видихнув крізь зціплені зуби, згадавши, що дивуватися нічому. Дійсно били й досить старанно. І не тільки били.

Вітрян акуратно сів, роззирнувся. Він знаходився на вкритому травою схилі гори. Прямо перед ним, трохи нижче, у невеликій западині виднілося чудне скупчення кольорових калюж на білому фоні. Округлі плями синіх, зелених, червоних, рожевих та фіолетових відтінків вкривали досить велику поверхню, утворюючи химерне мозаїчне озеро, що нагадувало гігантську палітру графічного редактора. Білими смугами цієї «палітри», неспішно крокувала й щось збирала Кімінела в компанії з Мурзіком, Останній ходив високо піднявши пухнастого хвоста і явно зацікавлено заглядав у кожну калюжу. 

За «озером» виднілися поодинокі кущі нари. З такої відстані вони здавалися не колючими, а пухнастими. Та «пухнаста» рослинність язиками пускалася вниз від озера, поступово перетворюючись на суцільний блідо-рожевий килим, що вкривав всю рівнину до обрію, оточеного обрисами далеких гір.

Вітрян акуратно повернувся ліворуч (на цей рух відгукнувся буквально кожен м’яз шиї і приємною ту «перекличку» назвати було важко) та уперся поглядом у високі бурі кущі, з ледь помітним дрібним листям. За кущами круто підіймався вгору чорно-червоний кам’янистий схил, на самому верхів’ї якого виднілися поодинокі, віддалено схожі на сосни, дерева. Вони вишикувались акуратним рядочком і здавалися натиканими в каміння штучними фігурками, бо мали насичено-зелену крону, а поряд з ними не було помітно жодної трави чи кущів.

Вітрян розгублено потер чоло. Він не пам’ятав, щоб вночі проходив якесь озеро, та й коли скінчилися зарості нари не пам’ятав. Але падав він, здається, вже не в них, бо ті нескромні колючки його фізіономія точно б помітила…

— Добрий ранок, богема, — пролунав  за спиною насмішкуватий голос Юн Чана.

Смикнувшись від несподіванки, Вітрян аж засичав від «приємних» відчуттів. Завмер,  видихнув, повільно озирнувся й виявив за кілька метрів нову, подібну до нічної, тільки меншу, кам’яну конструкцію, на якій Юн Чан діловито готував сніданок. Цього разу там смажилося щось біле з жовтими серединками. Поруч, в мисці, кипів напій в якому плавали шматки шипастих плодів нари. Тепер зрозуміло звідки такі спокусливі аромати.

— Чого одразу богема? — спитав Вітрян. Мурзік мав рацію, цей злочинець дійсно швидко повернувся до норми. Навіть знову вписався у роль кухаря.

— А хто ще може стільки й так безтурботно спати на чужій та досить хижій планеті? Тільки нелякана богема, — пояснив Юн Чан, окидаючи іронічним поглядом Вітряна.

— Моєю безпекою займається Мурзік. — насупився Вітрян.

— Аргумент, — криво посміхнувся Юн Чан, вправно підчіпляючи ножем та перевертаючи свою смаженину. — Бойовий ШІ, це дійсно непоганий захист. Але навіть така охорона не навчить безтурботно спати. Це треба мати хист та звичку.

— Ти ще скажи, що спати уміє тільки богема і це їх основна ознака, — невдоволено пробурмотів Вітрян, акуратно піднімаючись. Обтрусився, зайняв позицію для розминки.

— Не основна, проте притаманна.

— А ще їм притаманна висока вимогливість до комфорту, до зовнішнього вигляду і небажання полишати свої ідеально облаштовані планети. Що з вищеназваного ми тут маємо? — Вітрян зробив кілька рухів, відчуваючи, кожен м’яз і ниття ребер на додачу. Схоже на те, що Мурзік вирішив зекономити на знеболювальному. От же ж вусатий економіст!

— О, то ти маєш гарні знання про богему і якісь претензії до них? — з відвертою цікавістю озирнувся на нього Юн Чан.

— Ні. Просто вказую на недоліки твоїх висновків. — Вітрян подумки чортихнувся, покинув ідею з розминкою й вирішив змінити тему, — Кого ти цього разу записав у наше меню? — підійшовши ближче, кивнув він на смаженину.

— Не я, а твоя дівчина. Непоганий  ти зцапав трофей.

Вітрян здивувався, висновкам, що Кімінела «його дівчина» і тим паче «трофей», проте не став перебивати балакучого кухаря-злочинця.

— Це у нас яйця піщаників. Ти, мабуть, натуральні яйця і не їв ніколи? А, космічна богема? Бачу з виразу обличчя, що не їв. Виправимо це. Маєш нагоду спробувати місцевий, абсолютно натуральний делікатес. Виявилося, ті нічні лускатики, вдень безпробудно сплять. Особливо після гарного бенкету. Кімінела розказала мені де віднайти пару їх гнізд, щоб не витрачати час на пошуки пустельних довгоногів. Бо гризуни досить швидко бігають, а яйця – ні. Цим хижим плазунам явно варто трохи прорідити популяцію. До того ж після вчорашнього у мене є повне право на отримання поживної компенсації. Та не дивися ти на яйця з такою підозрою, вони їстівні та навіть смачні, — хмикнув Юн Чан помітивши невпевнений погляд Вітряна, — Це майже універсальна їжа, бо містить повний комплект поживних речовин для старту нового життя. Навіть твій бойовий ШІ оцінив це, як «оптимальний за кількістю калорій та мікроелементів сніданок». А шкаралупу взагалі відібрав. Хотів би я познайомитися з тим, хто адаптував бойового ШІ до таких нетипових способів поновлення витратних елементів...