Розділ 11.1

Вітрян

Полишивши місце бійки, трійця попрямувала у вказаному ШІ напрямку. Підійматися вночі вгору, петляючи нерівною (м’яко кажучи) та незнайомою місциною між колючих кущів, виявилося непросто. Ще й гілля нари так старанно чіплялося за все що тільки можна, що у Вітряна склалося стійке враження — жадібні рослини стараються забезпечити хижакам ще й «екзотичний десерт» до вже отриманої «вечері».

ШІ підсвічував Вітряну на «оці» маршрут та позначав небезпечні ділянки, але чоловік все одно час від часу спотикався й регулярно кривився від неприємного звуку ковзання колючок по цупкій тканині комбінезона. В якийсь момент Вітрян стурбувався, як з тією проблемою справляється одяг Кімінели, котрий був явно тонший. Втім, кілька разів озирнувшись, чоловік з подивом відмітив, що його супутники значно менше за нього спотикаються і за кущі майже не чіпляються. Та й взагалі ця парочка крокувала на диво впевнено, попри те, що під ногами було видно трохи більше ніж нічого.

— Як вони тут щось бачать без навігації? — тихо спитав Вітрян Мурзіка.

— У Юн Чана наявні додаткові штучні інфрачервоні рецептори, а у дівчини в сітківці ока значно вища за твою концентрація паличкових клітин, які відповідають за зір у темряві. Також її сітківка містить більше родопсину — світлочутливого пігменту, який допомагає адаптуватися до темряви. Тобто природний добір, генетична спадковість, практика та ще, ймовірно, особливості харчування (наприклад вітамін A (риба, водорості), забезпечили їй можливість прекрасно орієнтуватися за такого освітлення, — пояснив Мурзік.

— Ти ж казав у мешканців Мавки незначні відмінності. А тут вже такий букет, що на новий вид людей тягне, —  пробурмотів Вітрян.

— Ні. Це все цілком в межах можливостей людського організму. В далекому минулому у окремих народів Землі також спостерігалися подібні здібності. До введення уніфікованого генетичного контролю люди взагалі демонстрували дуже широку варіативність.

— Натякаєш, що уніфікація призвела до втрати здібностей? Та бути такого не може. Вона ж спрямована на те, щоб дати людству більше можливостей, дати змогу ті здібності обирати. Навіть мешканці Весімаілми, які обрали собі суттєво іншу форму організму, дотримуються уніфікації. Вона ж відсікла все зайве, подовжила строк життя, суттєво зменшила кількість генетичних захворювань, — трохи розгубився Вітрян.

— А також зменшила кількість відхилень, які призводили до появи геніїв та нетипових аномалій. Більшість живих істот є наслідком нескінченного набору випадкових факторів, які забезпечують адаптивність життя до змінних умов. І тільки люди чомусь впевнені, що здатні все це контролювати. Уніфікація програми «Здорове потомство» ще до народження дитини, відсікає не зайве, а те, що таким визнала невелика група людей.

— Не просто «невелика група людей», а спеціалістів у своїх сферах науки. І вони не зі стелі брали ті показники, а проводили численні розрахунки та дослідження, — якось навіть образився за науковців Вітрян. 

— Так. Звичайно. Проте кінцевий результат визначає не кваліфікація працівника, а суть завдання, яке йому поставили. Вченні працювали над тим, щоб зробити людство менш варіативним, в першу чергу для того, щоб  зменшити кількість конфліктів. Це мало певний успіх, проте люди ніколи не уміли жити без поділу на «свій-чужий», й почали компенсувати біологічну рівність іншим, в тому числі технічними досягненнями. Тому ти обходиш відсутність здібностей Кімінели, за рахунок моєї допомоги, а Юн Чан — модифікації.

— До речі… Ти казав, що ірмаки дуже нетерпимі не лише до синтетиків, а й до людей з модифікаціями, — раптом згадав Вітрян, озирнувшись на Юн Чана, який йшов останнім. І робив то настільки тихо, що нагадував голограму. Втім, кроки Кімінели теж були ледве чутні.

— Так. Тільки синтетиків вони знищують без жодних розмов, а модифікантів мають звичку розбирати на складники. Тому варто дізнатися, як саме Юн Чан у них вижив, ще й не втратив модифікацій… — погодився Мурзік.

— І бажано зробити це до того, як він зрозуміє, що ти не бойовий ШІ, — кивнув Вітрян, усвідомлюючи, що злодія стримує в образі «ввічливого кухаря» лише ця помилкова впевненість.

Мурзік у відповідь тріпнув хвостом й поскакав вперед. І тут десь далеко за їх спинами раптом пролунав тріск, наче хто зламав суху гілку. Звук покотився простором, кілька разів відбився від скель попереду й нарешті затих. Вітрян здивовано закрутив головою.

— Піщаники прокидаються, — озирнулася Кімінела.

Пролунав ще один такий же тріск з іншого боку. Потім ще один. Потім звуки почали лунати з кількох сторін, змінили тональність, набуваючи гучності, варіативності. Здавалося, весь простір почав ричати, пищати, скрипіти, завивати, утворюючи якийсь моторошний «концерт», від якого шкіра Вітряна мимоволі вкрилася сиротами.

— Що воно таке? — спитав він, бо в його уяві це погано поєднувалося з живими істотами. Це більше нагадувало стогін залишків мертвого корабля під ударами шаленої стихії.

— Хижаки. Голодні, — відповіла Кімінела прискорюючи ходу та впевнено обганяючи Вітряна.

Раптом попереду, трохи праворуч, пролунав такий же тріск. Дівчина рвучко звернула в протилежний бік. — І не варто опинятися між ними та виявленою вечерею, — пояснила вона не озираючись.

Мурзік миттєво відкоригував маршрут, а також направив на «око» Вітряну повідомлення: «Перший тріск, це відкриття якогось підземного отвору, ймовірно нори. Далі — звуки тваринного походження. Поєднують інфразвук, 5–20 Гц та високочастотні звуки від 3 до 6 кГц. Природна (не усунута уніфікованим генетичним контролем) реакція людей на них — тривожність, запаморочення, дезорієнтація, інстинктивне бажання втекти. Ситуацію погіршують нерегулярні ритми, оскільки хаотичні звуки викликають у людей інстинктивний дискомфорт. Джерелом звуків є рептилії. Зграя, що виходить на поверхню радіально, з центром активності в місці полишених тіл. Розмір виявлених рептилій — від 15 до 70 кілограмів.»