Розділ 10

Вечеря вийшла несподівано смачною. Юн Чан виявився вправним кухарем, хоч і з дивними уподобаннями. Наприклад, доки готувалася більша частина м’яса, він відділив кілька шматків і кидаючи їх по одному на розпечене каміння, одразу різав та їв. Вітрян не зрозумів чи то втікач дійсно був такий голодний, щоб їсти напівсире, чи то якась традиція його народу, але питати не захотів. Також Юн Чан заварив гарячий відвар з м’яса і плодів та шпичаків нари, які порадила додати Кімінела, тільки наголосила на необхідності викинути з плодів насіння. Доки Вітрян вкладав у голові суперечливе «не чіпай мертві цурпалки» та «піди насмикай плодів та голок», Мурзік перевірив склад тих рослинних компонентів та погодився з доречністю їх використання. В результаті вийшов такий собі фруктово-м’ясний бульйон, який несподівано добре смакував зі смаженим м’ясом. М'ясо виявилося жорсткуватим, проте в якийсь момент Вітряну здалося, що він нічого смачнішого в житті не їв. Але потім те враження зіпсували кістки, котрі виявилися значно міцніші за звичну Вітряну імітацію (цивілізовані люди вже давно не мають звички їсти живих тварин) й зовсім неїстівні. До того ж зуби, коли ковзали по них, неприємно скрипіли. А от Юн Чана та Кімінелу ці моменти зовсім не турбували. Парочка демонструвала відмінний апетит та вміння ідеально обгризати м'ясо. Ще й якийсь кістковий мозок з кісток висмоктували! Вітрян і не здогадувався, що в кістках може бути мозок! А ці двоє азартно його шукали, розламуючи та обсмоктуючи якісь хрящі, котрі потім, не змовляючись, скидали в одну купку!  

Мурзік деякий час  блукав по периметру, а потім підійшов до купи кісток, всівся біля них та …  почав їх їсти. Вітрян та Юн Чан однаково здивовано вирячилися на ШІ.

— От не треба так напружувати м’язи облич, — тріпнув вусами Мурзік. — Ці кістки — теж непогане поповнення енергії. А знаєш скільки я її витратив на розваги в печері? І скільки йде на блокування імпульсів нари, котра з настанням темряви стала значно активнішою? Це з Юн Чана ті імпульси скочуються, як вода з розпеченого каменю, а Кімінела від них ледь свідомість не втрачає. Та й твої показники намагаються з’їхати в режим апатичної депресії, — пояснив Мурзік з тріском розгризаючи одну з кісток.

Вітрян розгублено потер підборіддя, мимоволі відмічаючи неприємну неголеність. Юн Чан якось невизначено хмикнув й повернувся до свого шматка м’яса. Кімінела з повагою поглянула на Мурзіка та перевела погляд кудись в темряву за ним. Й раптом завмерла, не донісши до рота їжу.

— Глухі… — розширилися її очі.

Мурзік рвучко підскочив. «Око» Вітряна блимнуло й розвернуло картинку з яскравим  переплетіннями енергії в якому він спочатку нічого конкретного не побачив. Але ось ШІ провів кілька фільтрацій і на строкатому фоні почали з’являтися людиноподібні силуети. Здається, вони  вискакували з-під землі. І рухалися дуже швидко. Вже за мить Вітрян сам їх побачив і почув — з темряви на них з глухим завиванням вискочили якісь дикуни з палицями.

Вітрян встигнув лише кліпнути, а Мурзік вже розмазаною тінню кинувся на трьох перших. Пролунало повне люті виття нападників. Схоже, кігті кота їх неприємно здивували. А от Юн Чан ще спокійно дожував, доки на нього не налетіло двоє наступних. Потім блискавично ухилився від величезної палиці, загнав в шию одному нападнику кістку, яку тримав в руках, вибив у іншого з рук зброю й зробив підніжку третьому, який біг до Кімінели. Той гепнувся просто під ноги дівчині й спробував її схопити. Кімінела вмить підібрала ноги й скотилася за камінь на якому сиділа. А далі Вітряну ніколи стало витрішки ловити, бо довелося поспіхом згадувати всі свої навички. На нього теж накинулося двоє громил. Ухилитися, ухилитися, блокувати (та нічого ж собі удар!), ухилитися, блокувати, ударити (у них там м’язи чи метал?!!), ухилитися, зчепити зуби, бо частково пропустив удар, втриматися на ногах, ухилитися. Худорлявість та вміння скакати навколо противника Вітряну дуже допомагало, а от наявні навички бою потребували пришвидшеного перегляду. До сьогодні сенс бійки для Вітряна зводився до банального «вкласти противника на лопатки», адже суперники не мали наміру його вбити. А от ці дикуни явно мали. Дві гори м’язів, що дісталися Вітряну, орудували страхітливими палицями, які легко кришили каміння. А от удари Вітряна на дикунах майже не позначалися, бо міцні гіпертрофовані м’язи вкривали більшість їх больових точок.

Мурзік носився між нападників зблискуючи кігтями. З його боку чутно було обурене ревіння дикунів, хрипи та звуки падіння, але нападників було забагато.

Вітрян почув скрик Кімінели й краєм ока помітив, що один з дикунів тягне її за ногу. Дівчина  відчайдушно відбивалась кам’яною посудиною. Таке собі знаряддя. Вітрян ухилився від свого супротивника й підібравши з землі камінь, метнув в нападника дівчини. Попав у потилицю, але дикун лише невдоволено смикнувся й відбивши миску, вхопив Кімінелу за шию.

— Мурзік, дівчина! — крикнув Вітрян й пропустив удар. В голові задзвеніло, а перед очима промайнув помаранчевий комбінезон. Падаючи Вітрян побачив, що здоровило, який тримав Кімінелу, захрипів та схопився за горло з якого стирчав ніж Юн Чана. Але наблизитися до дівчини Юн Чан не встиг, бо йому на спину кинувся інший нападник.

Вітрян впав, ледь встиг ухилитися від палиці (в обличчя вдарили дрібні уламки розкришеного поряд каменю) й почув зі сторони Кімінели обурене чоловіче виття — кинув швидкий погляд. Судячи з видовища, дівчина вдарила нападника мискою по статевих органах. А це варіант. Таких ударів у звичках Вітряна не було, але явно варто додати, бо стандартний набір щось майже не дає ефекту.

 Вітрян відкотився, скочив на ноги, знову рвучко присів, ухиляючись від здоровенної палиці, що просвистіла в міліметрах від його скроні, ударив нападника в зап'ясток (несподівано допомогло і той випустив палицю) та спробував перехопити його зброю. Ошелешено крекнув – вага палиці вражала. Сил Вітряна тільки й вистачило дістати нею між ніг дикуну. Той зігнувся, а Вітрян, відпустивши незручне знаряддя, підскочив та додав удар в кадик. Дикун захрипів й почав осідати. Вітрян видихнув й раптом побачив, як Кімінела підскочила на одній нозі та виконала у повітрі такий пірует, що більшість акробатів, побачивши таке, заробила б комплекс неповноцінності. І завершився цей стрибок ударом зафіксованої в шину ноги по шиї нападника. Обоє впали. Але дивуватися чоловіку було ніколи, бо в цю мить другий дикун збив його з ніг й Вітрян знову вимушений був кататися по землі, аби не потрапити під удари палиці, котра зовсім поряд  викрешувала іскри.