Розділ 9

Кімінела

Інгензі поводилися незрозуміло. Спочатку ШІ-Мурзік вдав мертвого, але не просто завмер, як це робили дрібні ховрашки під час загрози, а дуже реалістично. В мить доторку дивної помаранчевої енергетичної петлі, ШІ-Мурзік раптом згас. Кімінела ніколи не бачила, щоб вихори життя так раптово зникали, немов здуті подихом вітру. Жовте сяяння, яке оточувало пухнасту істоту, щезло майже повністю! І в ту ж мить Кімінелу накрила какофонія нари. Схоже, до цього ШІ-Мурзік її якось частково блокував. А вона ще дивувалася, чому це поряд з такими заростями, майже прийнятно почувається. Не встигла Кімінела оговтатися від впливу нари, що атакувала її свідомість, як з’явився новий інгензі ще й з вогняним ножем. Кімінела ніколи не бачила такої зброї. Вона хотіла  кинутись на допомогу, але була ще незграбна та дезорієнтована впливом нари, а нападник — занадто стрімким. Втім, доки Кімінела збиралася з силами та вигадувала оптимальний варіант допомоги (не можна безглуздо ризикувати даром Меседзі), навколо ШІ Мурзіка раптом розлилася блакитна енергія. І нара стихла. Та воно й не дивно. Кімінела теж заклякла й подумки попрощалася з життям та попросила вибачення у Меседзі, адже таке демонструють арборес, коли виносять смертний вирок… А швидкість та радіус дії такого вироку зазвичай такі, що дівчина не бачила шансів вижити.

Але тут ШІ-Мурзік заговорив та… почав трансформувати світло. Це було несподівано. Арборес ніколи так швидко не змінювали намірів. Дівчина полегшено видихнула, щиро зрадівши, що ШІ Мурзік має інший ритм прийняття рішень, напевне, через динамічнішу форму існування. А потім взагалі дійшла висновку, що то якийсь страхітливий вітальний ритуал інгензі, бо ж всі полишилися живі. Втім, далі спостерігаючи за спілкуванням ШІ-Мурзіка та нового інгензі, Кімінела дійшла висновку, що вирок таки був. Просто дуже вибірковий і не людям, а незрозумілому сірому приладу, який знищив ШІ-Мурзік. Адже, варто було тому приладу розсипатися попелом, як небезпечна блакить повністю зникла з енергії ШІ-Мурзіка. Та й стрімкі життєві вихори нового інгензі уляглися до стану концентрованої уваги. Інгензі говорили про смерть, але в жодному з них Кімінела не помічала жаги смерті. Енергія навколо них не мала тих характерних червоних спалахів, які притаманні бажанню спричиняти шкоду, біль. Та будь-який глухий має більше прагнення вбивати!

А ще Кімінела не розуміла манери спілкування інгензі. У парі Вітрян-Мурзік, головним точно був Вітрян, але Юн Чан чомусь підкреслено демонстрував повагу лише ШІ-Мурзіку. Як так? Якщо ШІ-Мурзік сильніший та досвідченіший (яким його явно вважає Юн Чан), то чому він слухається Вітряна? Якби Вітрян був помітно молодшим за нового інгензі, це ще б якось було зрозуміло, але вони здавалися приблизно однаковими. Така ієрархія не відповідала жодній з відомих дівчині. У її суспільстві головним був той, хто мав оптимальне поєднання досвіду та життєвих сил. Наприклад, Енкудабау міг перемогти будь-кого на змаганнях й одночасно здатен до повноцінного обміну енергією з арборес та спілкування з Мавкою. Але навіть він завжди шанобливо спілкувався зі старшими. У арборес взагалі головними беззаперечно були найстарші. У глухих та тварин, найвищий авторитет мав найсильніший чи найспритніший. А от ситуація між інгензі була якась інша. Втім, які б загадки не містила їх ієрархія, Кімінела не могла дозволити, щоб чудні ритуальні вітання інгензі закінчилися спричиненням шкоди, яке може привести до втручання травника. Наставниця Кімінели завжди казала, що «жінки зобов’язані дбати, аби розваги чоловіків завершувалися з мінімальними пошкодженнями». Дівчина припустила, що це стосується й розваг інгензі, навіть якщо один з них пухнасте чотирилапе створіння.

Кімінела завершила перев’язку рани Юн Чана й задоволено оглянула результат своїх старань. Попри сумнівну відповідність тканини медичним цілям (навіть після скасування декоративних функцій), пов’язка вийшла непогана. Недаремно наставниця вважала її однією з найкращих учениць. Дівчина підняла голову й несподівано близько зустрілася з уважним поглядом чорних очей інгензі. Вони здалися бездонними, як води чорних колодязів. Й таким ж таємниче-насиченими. От тільки чим? Життям? Смертю? Знаннями? Силою зірок? Чомусь під тим поглядом Кімінела раптом зніяковіла. Поспіхом опустила погляд, відверто безглуздо поправила завершальний вузлик пов’язки.

— Дякую, — несподівано м’яко промовив Юн Чан.

— Будь ласка. До речі, мене звати Кімінела. Це — Вітрян, — постаралася взяти себе в руки дівчина, вчасно згадавши, що вони всі так і не познайомилися. Поспіхом незграбно піднялася. — А це — ШІ-Мурзік. — кивнула Кімінела на пухнастого інгензі, відступаючи на пару кроків від чоловіка.  

— Прекрасне ім’я для бойового ШІ, — насмішкувато примружився Юн Чан. І від тої насмішкуватості та відверто негативного забарвлення слова «бойовий», Кімінела раптом відчула гостру потребу заступитися.

— Не знаю, що означає «бойовий» у вашому розумінні, але ШІ-Мурзік врятував нам життя, прийнявши бій зі скелею! Він чудовий!

Юн Чан питально-недовірливо підняв брову. Вітрян, протираючи подряпини на обличчі, чомусь посміхнувся, а ШІ-Мурзік зацікавлено озирнувся на неї.

— А ти той вантаж ірмаків, що втік від торговця? А як ти це зробив? Як це взагалі — літати на кораблі торговців? — заторохтіла Кімінела, намагаючись позбутися надмірної уваги та якогось незвичного відчуття. Цей новий інгензі був інакший, аніж інгензі-Вітрян. Вітрян був чарівний, кумедний і з ним в першу чергу було цікаво. А ще легко, попри те, що часом вона не розуміла його дій. Легко, навіть коли Кімінела залізла до нього в кімнату, чи коли він ніс її на руках мерехтливою печерою. А цей Юн Чан чомусь бентежив, дарма, що, нічого не робив. Один його погляд пробирав до кісток.