Розділ 7

Кімінела

Кімінела вихором примчала додому та заходилася збиратися до свята. Візерунки олін-іде, сукня, прикраси. Примірявши підготовлений раніше комплект сережок, дівчина невдоволено скривилася дзеркалу та крутнувшись на одній нозі, поспіхом поскакала до кімнати сестри.

Дахесте саме старанно виводила візерунки на обличчі. Сьогодні сестра обрала основним колір зимової хвої, що в поєднанні з її темними очима давало, на думку Кімінели, занадто похмурий ефект. Але Дахесте взагалі тяжіла до стриманих кольорів, попри всі поради «додати яскравості» Втім, сьогодні Кімінела не збиралася критикувати смаки сестри, бо планувала попросити дещо з її прикрас, які більшість часу лежали без діла.

Почувши прохання, сестра, не відриваючи пензлика від шкіри, висунула поличку, де тримала всі свої прикраси. Стінами та стелею кімнати розбіглися веселкові зблиски. Кімінела поспіхом перебрала недбало складені комплекти й дістала довгі оздоблені синіми камінцями сережки з блакитно-білими перлинами та такого ж кольору намисто. 

— Ти ж не дуже любиш сльози рік, — трохи здивовано прокоментувала такий вибір Дахесте, спостерігаючи, як сестра приміряє прикраси.

— Сьогодні вони будуть доречні. Я маю чудову пару для танку на мосту Метеликів!

— Справді? — покосилася на неї сестра. — Ти ж ще зранку розказувала, що Яйкой тобі не подобається, а інші зробили недостатньо красиву пропозицію.

— Я знайшла того, хто мені подобається! — щасливо посміхнулася Кімінела.

— І хто ж це?

— Побачиш ввечері.

— Сподіваюся, це буде не інгензі, — легковажно хмикнула Дахесте, приймаючись за візерунок на іншій стороні обличчя.

— Дякую за прикраси! Ти найкраща! — Кімінела задоволено попрямувала з кімнати, вдавши, що не почула репліки сестри.

— Ти забагато ваги надаєш цим дрібничкам, —  знизала плечима Дахесте. —  Як і цим новим інгензі. Ох, відчуваю я, матимемо ми від них проблеми. Ще не розібралися, що за фрукти ця дивна парочка, а тут вже другий намалювався. Якась просто навала космічних родичів…  То століттями жодних новин, жодного знаку, то двоє гостей за один день… — продовжила сестра не відриваючись від нанесення візерунка.

— Ще один інгензі-людина? — завмерла на виході з кімнати Кімінела.

— Так. Батько заходив нещодавно, сварився. Сказав, другий «подаруночок» нам доставив торговець.

— Але ж торговці завжди казали, що люди з ними не можуть літати. Щось там про невідповідні умови на кораблі… — розгубилася Кімінела.

— Так він і не зовсім з ним прилетів.

— Тобто?

— Цей інгензі був вантажем від ірмаків. У стані анабіозу, в окремому контейнері. Проте чи то контейнер мав якісь недоліки, чи то інгензі трапився з хронічним безсонням, але доки корабель на нашому  посадковому майданчику проходив профілактику та завантажувався, наш «родич» вибрався й втік. Енкудабау дуже незадоволений. Мало того, що торговець, виявляється, віз людину, як вантаж й постає питання, чи це вперше (адже, якби інгензі не втік, ми б і про цього не дізналися) так ще й тепер треба шукати того нещасного. Торговець виконав цілий покаянний танок, полишив значну компенсацію за порушення правил відвідин нашої планети, проте чекати результатів пошуку відмовився. Сказав, що не знав, що це людина (ага, ми й повірили, що торговець не знає вмісту свого контейнера) й виставить претензії ірмакам. Торговець клянеться,  що брався лише перевезти вантаж, а не ризикувати життям, намагаючись його зловити, особливо у володіннях арборес.

— Інгензі-людина-вантаж? —  недовірливо потерла перенісся Кімінела. — Навіщо і куди  його могли відправляти? Ще й ірмаки? Вони ж не ведуть справ з людьми, окрім, як з представниками арборес… 

— Не знаю. Ірмаки ще на зв'язок не вийшли, тож думаю це вже з’ясовуватимуть після свята. Й, непевне, після того, як знайдуть цього інгензі-вантажа. Арборес зараз не до нього.

— А, ну так, танок олін-іде, — з розумінням кивнула Кімінела.

Напередодні й під час вирушення дітей арборес в самостійне життя, планетою вирував потужний енергетичний вихор. Арборес були зайняті його формуванням та впорядковуванням, тому зазвичай не відволікалися на щось інше. На цей період зупинялися всі польоти в межах планети, а кораблі гостей полишалися на дальній орбіті, оскільки вихор суттєво викривляв роботу більшості технологій та непередбачувано впливав на відвідувачів планети. Ірмаків, наприклад, той вихор зазвичай позбавляв вміння спілкуватися, а торговців або вкладало в сплячку на кілька циклів, або стимулювало виконувати шлюбний танок до виснаження. Саме тому наявність інгензі в такий час на планеті була незвичним явищем.

— Те, що цей інгензі-втікач людина, дає значно більші шанси на те, що свято завершиться без жодних сумних наслідків. І ми знайдемо його, а не якісь шматочки панциру, — додала Дахесте.

— О, то ми матимемо нового цікавого гостя! — радісно посміхнулася Кімінела й поскакала до своєї кімнати завершувати приготування.

— Угу, сподіваюся та «цікавість» виявиться безпечною… — пробурмотіла їй в спину Дахесте. Проте критичні настрої сестри не мали шансів зіпсувати настрій Кімінелі.

Вечір  опустився несподівано швидко. Кімінела з сестрою вийшли з будинку та влилися у строкатий святковий натовп. Вбрання дівчат імітувало двох метеликів. Але якщо Кімінела взяла образ яскравого денного «Променя веселки», то Дахесте — нічну «Королеву сну». Темно-зелене вбрання в обрамленні тонких зелених сяйнистих ліній та такого ж кольору візерунки на обличчі надавали Діхесте скоріше войовничого, аніж святкового вигляду. Втім, чоловіки були в захваті. Сестру майже одразу зайняли двоє кавалерів, тож Кімінела, як і очікувала, досить швидко отримала можливість «загубитися». Дівчина впевнено попрямувала у бік гостьового будинку й опинилася біля нього саме вчасно, щоб побачити, як звідти вийшли Вітрян та ШІ-Мурзік в супроводі першого помічника Яхандіпаті  та… одного з її залицяльників.