Розділ 6.1

Вітрян

На порозі кімнати з’явився вже знайомий Вітряну помічник місцевого мера. Широкоформатний чоловік ввічливо повідомив, що допоможе гостям підготуватися до свята та проведе на приготовані для них місця. Мурзік невдоволено тріпнув хвостом й вивів на «око» Вітряна перелік наявної на «помічникові» зброї.

 — Цей супровід більше нагадує конвой, — прокоментував те зображення ШІ мовою кетте.

Вітрян задумливо поглянув на цю інформацію, чарівно посміхнувся гостю, кинув на ШІ втомлений погляд та попрямував за помічником.

 — Ставлю на те, що ти мишка все ж тут ти… Абсолютно нелякана мишка, — пробурмотів невдоволено Мурзік, проте пішов слідом.

Їх провели гвинтовими сходами до невеликої кімнати, в якій заклопотано бігали дві панянки в оливково-золотих сукнях. Синхронно озирнувшись від короткого оклику чоловіка, жіночки вмить опинилися поряд з Вітряном та Мурзіком. Вони несхвально поцокали язиками та заявили, що на свято Зеленого вітру не можна з’являтися в такому вигляді. Не встиг Вітрян придумати виправдання, як одна з панянок вхопила довгий пензлик й почала впевнено наносити перламутрові візерунки на одяг гостя, а друга якоюсь губкою кинулася розфарбовувати йому черевики. Вітрян розгублено поглянув на ШІ.

— Наша ж провідниця казала, що ти подарунок. А подарунок зазвичай відповідно оформляють, — незворушно прокоментував то Мурзік, щоправда, при цьому вивів на «око» повідомлення, що фарба не має токсинів, бактерій (дуже актуально, з урахуванням новин про корабель), а отже, прямої небезпеки не несе. — Оригінальне оформлення. Проте тобі навіть пасує. Тепер я весь в очікуванні побачити кому цю «красу» даруватимуть, — вправлявся в сарказмі ШІ.

— Не нагнітай. Думаю, це лише традиція святкового вигляду, — не погодився Вітрян, змирившись з «прикрашанням». Що поробиш, до чужої галактики своє сонце не носять. Втім, за мить Вітрян теж отримав шанс повеселитися, бо, не встиг ШІ продовжити свої уїдливі коментарі, як інша панянка дістала з-за рослин білий глечик з фарбою й одним, стрімко-професійним, рухом нанесла коту широку яскраво зелену смугу від лоба до кінчика хвоста.

ШІ підстрибнув, фиркнув, активував підсвітку очей, по вусах та шерсті побігли іскри, на лапах засвітилися кігті… Жіночки на мить завмерли від того видовища, а потім схвально заплескали в долоні, заявивши, що тепер ШІ-Мурзік має прекрасний вигляд.

— З яких пір бойовий режим, то святкове вбрання? — скривився ШІ, демонстративно витягуючи   кігті, якими палахкотіли енергетичні розряди.

— Ну, по-перше, це красиво, — давлячись сміхом промовив Вітрян. Заради такої мармизи Мурзіка, він би погодився розмалювати не лише свій комбінезон. — Ти тепер немов родич водяних змій з Весімаілмі.

— Якщо ці «художниці» мене ще раз торкнуться, я й токсин тих змій синтезую, — прошипів мовою кетте Мурзік, намагаючись триматися якомога далі від активних жінок.

Втім, жінки, схоже, вважали свою місію виконаною. Домалювавши ще кілька завитків візерунка на спині Вітряна, вони відклали свої інструменти й одна з них граційним рухом, відкрила гостям вихід до якогось мостика. Жінка просто підняла частину стіни, немов тканину, яка склалася фалдами. Вітрян вражено кліпнув на таку нестандартну поведінку, на вигляд монолітної конструкції, й подумки відмітив, що варто краще познайомитися з місцевими технологіями.

«Красивих» гостей повели химерними мостиками, що звивалися між будинків, огинаючи площу та дерева.

Ніч змінила пейзаж Мавки до невпізнання. Тепер ліс навколо нагадував величезний химерний мегаполіс з нетиповим звуковим супроводом. Все рухалося, було наповнене співами птахів, шелестом листя, ароматами якихось квітів та води, а ще – все світилося. Абсолютно все: скелі, дерева, мости, комахи, трави, будинки, ріка. Фонтан на площі мерехтів фіолетовим світлом, листя й гілля — блакитно-синім, поверхнею рік мчали смуги рожевих спалахів, будівлі та скелі випромінювали фосфорно-зелене світло, а якісь чи то птахи, чи то комахи взагалі демонстрували всі відтінки веселки. Місцями між деревами коливалися численні сонячно-жовті тонесенькі ниточки чи то павутиння, чи то ниткоподібних рослин. І посеред цієї феєрії курсував строкато вбраний натовп. Вітрян знову спіймав себе на враженні, що опинився на вечірці богеми. Наявна різноманітність та вигадливість вбрань та прикрас, напевне, вразили б навіть знаменитих міжпланетних дизайнерів. Жінки та чоловіки нагадували квіти, метеликів, невідомих химерних комах, рослини, змішані інсталяції, а деякі взагалі здавалися ходячими жмутки магнітосферного сяйва чи мініатюрними космічними туманностями.

Гостей привели до широкого, вигнутого дугою моста-балкона з якого відкривалася гарна панорама. Тут, за столом, схожим на невеликий підсвічений блискавками торнадо, сидів Енкудабау. На подив Вітряна, Енкудабау був в тому ж комбінезоні, в якому зустрів їх вдень. Жодних святкових доповнень, хіба, що вишивка на комбінезоні мерехтіла світло-зеленим світлом. За чоловіком і праворуч від нього сиділо два десятка строкато вбраних людей, а зліва було просторо, та стояло два пустих крісла, до яких і провели гостей.

— Сподіваюся, шановні інгензі, добре відпочили? — промовив Енкудабау, привітно посміхнувшись.

— Так, дякуємо, — мовив Вітрян сідаючи. Мурзік також застрибнув на запропоноване місце. Всівся, вирівняв спину та обгорнувши ноги хвостом пройшовся скануванням по екіпіровці супроводу місцевого мера. Зброї у його помічників менше не стало.