Розділ 4

Вітрян

Мешканок Мавки звали Дахесте та Кімінела. Говорила лише Дахесте. Говорила повільно, час від часу грізно поглядаючи на свою супутницю, на обличчі якої світилася щира цікавість. Схоже, така поведінка подруги відверто не подобалася Дахесте, котра демонструвала виключно флегматичну ввічливість. Власне, те, як спокійно ця дівчина слухала пояснення про аварію та космічний корабель, нагадало Вітряну керівницю дослідницького центру, в якому він колись стажувався. Та теж мала звичну незворушно вислуховувати  будь-яку ахінею, на зразок «простенького прохання» якогось спонсора «відтворити особистість його покійного собаки зі жмутка шерсті». Але якщо у керівниці центру така поведінка була наслідком багатого досвіду, то до цієї юної дівчини, таке пояснення не пасувало. Радше Вітрян схилявся до думки, що аборигенка просто «тримає обличчя», а насправді половину його розповіді елементарно не зрозуміла, або інтерпретувала якось по-своєму. Втім, не втекла з переляканими криками і то добре.

 Спілкуючись з Вітряном дівчата в якийсь момент перезирнулися та… раптом запросили його до себе. Такий розвиток подій не дуже сподобався Мурзіку, а от Вітряна порадував, адже знімав потребу самостійно блукати, нехай і привітними (комах не згадуємо), але таки інопланетними й переповненими життям лісами. Не те щоб Вітрян мав щось проти дикої природи, але надавав перевагу меншій її кількості та, бажано, на трохи більшій відстані. Космічні станції, кораблі та міста рідної планети, де діяльність живих організмів була дозована та регламентована, подобалися йому значно більше. В першу чергу тому, що алгоритми дій техніки все ж передбачуваніші за біологічні, де навіть найпростіший організм невимушено може мати варіативність від надзвичайно корисного, до смертельно небезпечного. От як можна зрозуміти цю природу, якщо ідентичні на вигляд рослини здатні мати різний набір хромосом й демонструвати різні властивості, зустріч з велетнем-китом полишає приємні спогади, а укол непримітного молюска розміром з мізинець – може бути останнім що ти відчув в цьому житті? А ще ж є випадки коли абсолютно безпечні істоти несподівано можуть синтезувати якусь отруту! Вітрян на все життя запам’ятав, як одного дня його ледь не прикінчив домашній сірий равлик, який з’ївши листок якоїсь екзотичної рослинки синтезував токсин, яким наповнив свій слиз!

Отож, яку б там мармизу не кривив Мурзік, а Вітрян вважав, що блукати незнайомими лісами у пошуках потрібних деталей, краще в компанії людей, які особисто знайомі з особливостями місцевої флори та фауни.

Отримавши згоду гостя завітати до їх поселення, мешканки Мавки чарівно посміхнулися, розвернулися та впевнено попрямували у ліс. Йти за дівчатами довелося досить довго й без жодного натяку на дорогу. Невдовзі ліс перетворився на майже непрохідні чагарники, проте дівчата, немов голограми, продовжували йти крізь них. Кроки майже безшумні, гілля не чіпляють, та від їх руху хіба що поодинокі листочки на кущах іноді ворушилися! Мурзік теж не поступався красуням у вправності, але ж у ШІ тіло в рази менше ще й обладнане на всі випадки! Цей, напевне, і в тайфуні між листочками проскочить…

Проте, не встиг Вітрян подумки постраждати, через те, що почувається повним незграбою, як дівчата вивели його до густого переплетіння ліан. Виявилося, то в їх розумінні було мостом над досить загрозливою ущелиною (ШІ оцінив ступінь ризику, як невиправдано високий, але Вітрян це проігнорував). Не міг же він проявити себе не лише незграбою, а й боягузом? Тим паче, що у крайньому разі Мурзік його точно підстрахує. Сваритиметься потім довго й нудно, але ж то потім.

Вітряну ще не раз довелося дивуватися споглядаючи оригінальні версії «доріг» Мавки: викладені схилами пагорба камені, якісь гойдалки з ліан, вкриті мохом валуни між переплетіння коренів. Це все навіювало вервечку сумних думок, про все примарнішу надію на технічний розвиток місцевого суспільства. Рештки сподівань Вітряна підтримувало лише повідомлення від ШІ про виявлене неідентифіковане енергетичне поле. Але, оскільки те поле було нестабільним, (то грало незрозумілими імпульсами, то майже зникало) й Мурзік не міг визначити його джерело,   ШІ почав детально вивчати екіпірування дівчат. І не стримався «порадувати» Вітряна «повною відсутністю ознак необхідного технічного розвитку місцевої людської спільноти» та повідомленням про можливі варіанти розвитку цієї халепи. Варіанти, навіть оптимістичні на думку Мурзіка,  не радували.

— Так, Вітряне, оптимальна перспектива в цій ситуації вдати бога. Тебе шануватимуть, слухатимуться, дружину дадуть, а може й не одну (твоєму організму не завадить розслабитися, а місцевій спільноті, напевне, оновити генофонд), виконуватимуть всі забаганки, в тому числі й допоможуть з пошуком деталей. Правда можуть і спробувати вбити, якщо не придумаєш, як їм організувати якийсь дощик, чи не зупиниш потоп… Тому бажано бути богом недовго.

— Та де ти береш всі ті версії? — тріпнув плечима Вітрян. Ані опинитися в полоні дрімучих дикунів (Мурзік напрочуд барвисто розписав наслідки), ані вдавати бога, чоловіку зовсім не хотілося.

— Будую, виходячи з наявних історичних фактів та закономірностей. Історія у людей багата, строката і циклічна, а закономірності  розвитку та деградації суспільства працюють незалежно від планети. Хіба що потребують незначних поправок на менталітет.

— Якісь ти не ті сторінки нашої історії читав… — пробурмотів Вітрян, прямуючи за своїми провідницями  навколо великого бескиду.

— То я їх просто читав, а не лише роздивлявся красиві ілюстрації, — фиркнув кіт.

Дівчата попереду знову поскакали по кам’яних виступах, які з дуже великим авансом можна було назвати стежиною, тож Вітряну доводилося уважно дивитися під ноги. Через це він в якийсь момент ледь не налетів на Дахесте, яка зупинилася. Дівчина переконалася, що гості звернули на неї увагу і вказала рукою на панораму, що в цьому місці несподівано відкрилася між гілля дерев.