Третій Епізот.Таємничий острів.

Ернест

Ернесте ,як тебе угараздило опинитися в цій халепі? Мало того ,що піддався на авантюру ,так ще тепер опинився в якійсь печері.

Навколо нього панувала тиша він відчував буквально кожною частиною себе ,що статичні заряди буквально всюди довкола. Зі стелі  звисали, сяючі, сталагміти: деякі саяли блакитним ,інші зеленим чи радше сапфірованими відтінками ,були і пурпурні.

Роздивившись довколо я зрозумів одне -це острів посеред підземного карстового озера .Але одне мене дивувало я не зв'язаний  ні кайданами ,ні закляття, що до останього можливо воно просто дуже непомітне. 

Навколо мене здавалося не було нікого. Я переключився на свй ультрафіолетовий погляд -також нікого нема.

Але принаймні мені почастило бачити в темряві -це не такий вже поширений дар.

Я розтер руки ,готуючись промовити закляття, але зрозумів одне- електронне поле Кіріона я його тут не відчуваю. Значить я майже безсилий .

Але слабкі поля відчуваю все-таки ,щось слава електроном не все втрачено .

Та щойно я спробував скористатися з них — мене атакувало незнайоме закляття. Немов мою магію висушили, як воду на вогні. Я був відрізаний. .

І тут старий майстер вирішив придивитися пильніше до острова ,крім кам'яних скель здавалося нікого не було.

-Він досі нас не помітив ,-прохрипів голос позаду.

-Як можна такого непомітити?- проказав другий голос

-А ще кажуть голема в мішку не сховаєш ,-додав третій голос.

-Сховаєш ще як-сміючиш промовив перший голос.

-Хто тут!?-вигукнув я

-Ми не зобов'язані відповідати на твої питання чужинцю ,-мовив спокійно четвертий голос.

-Покажіться, кляті боягузи! — наказав я, вже втрачаючи терпець.

-Ти зараз не в своїх землях ,щоб когось так звинувачувати до тебе звернуться ,коли буде велено.

Я стояв по серед острова . Чув десятки голосів ,які або зверталися до нього ,або кидали зневажливі фразочки в його бік часом на своїй невідомій йому мові ,або просто обговорювали ,щось поміж собою.

І тут моє терпіння скінчилосся його остаточно вивело з себе все. Ці хто б вони не були десь на острові принаймні деякі . Але іноді він чув голоси ,які лунали з темних глибин пожа островом їх було сотні .

-Ей! Невже ви такі нікчеми, що боїтеся показатися, коли я тут один?! Ви навіть магії мене позбавили — і все одно ховаєтеся, нікчеми!

І тут перед ним появилися істота .Його охопив страх невідомості він гадки не мав ,що воно таке.

Світло сталагмітів різко посилилося — печера засяяла так ,що стало видно кожен закуток печери.

Нарешті він побачив з ким розмовляв ,але відчого питань стало ще більше. Гори каміння ожили, випрямилися і виросли і він відчув погляд їхніх очей ,які випромінювали сяйво незгірше ніж ті кристали .Поступово він почав помічяти їх кінчівки ,які відокремлювалися від тулуба. Поряд з десятиметровими  істотами він відчував себе мурахою .Підмітив також ,що в них по дев'ять пальців на руках. 

Навколо нього стояло двадцять велетів .Кожен на перший погляд здавався лиш купою каміння ,але світло сталагмітив відкрило йому істину в яку важко повірити. Кожна та гора мала  індивідуальні риси. Де не де на їх кам'яних тілах виблискували вкраплення золота ,срібла помітив також невідомі йомі біло-блискучі метали. У деяких на тілі були шей смарагди, у одного помітив сапфіри.

Хтось мав три ока ,хтось вісім ,як у павука  .Двоє мали кам'яні роги ,ще один мав білі металеві рожки, інший мав із золота малесеньки ріжки.

За моєю спиною почувся  голос .Голос ,який до останього сподівався не почути серед свої викрадачів.-Не гоже гостю ображати господарів.-промовив Адерн.

-Адерне я вимагаю пояснень?

-Як ти мені сказав:у кожного є свої  таємниці.

-Агаторія запідозрить тебе ,якщо я найближці дні не повернуся.

-Ернесте не будуй марних сподівань .Ми всі лиш пішаки у іграх одне одного .На ,що ти сподівався ,що вона поставить все на тебе ,вона не така .Тим більше ,що її зараз найбільше хвилює вторгнення.

-І знай я знаю про вашу інтрижку !Запам'ятай раз і назавжди вона моя і так завжди було і буде так!!-прокричав Адерн.

І тут я відчув ,що моя магія повертається вочевить блокада чого острова від магнітних полів було справою рук  Адерна ,але тепер під впливом емоцій він втратив контроль .

Я поглинув скільки енергії скільки було довколо.Сформувавши електричний купол ,розпустив магічні заряди у всі сторони.

Печеру охопили звуки вибухів здійнялася пилюка, з'явився запах озону ,який завжди супроводжує мої закляття. Заряди почілили в кілька сталагмітів вони суповзнули у води, викликавши невелике цунамі. Цунамі кілька разів поглинуло острів .Я завис у повітрі ,чекаючи поки пил уляжеться. Пил поступово улягся ,а з ним і моя впевненість почала зникати, големи стояли наче нічого не сталося ,електричні заряди пройшли кріз них ,як крізь звичайні провідники.

Але ,Адерн не мікже їх уникнути чи ні .

Знайшовши його очима , я зрозумів все-таки якось уник.

Адерн оскаженіло кинув мене закляття ,яке навіть непомітило мого електричного щита .

-Агаторія моя -це останнє ,що я почув перш ніж поринути в марення.