Розділ 1. Рада духів .

750 років тому.

Постать задумлено в дивлявся в бік Чорних земель і князівст туманих гір ,і темних боліт .Він знав , який шлях вони обрали -проте ,вони все ж  були частиною його народу , а він для них хранителем , хоч зараз він є більше легендою для всіх них .

Душа хранителя розривалася на частини ,віщуючи початок бурі .Він є хранителем планети Кіріон , хоч першу назву вже почали забувати , і звали планету нині Ільсвіною .Він багато де був , багато бачив .Що час для нього , та ніщо, він втратив для нього будь- який сенс.

Нині він бажав одного знайти уютне містецко , щоб перечекати бурю . Де плам'я драконів  не застане його , де не почує тряскіт металу  і постріли гармат космічних кораблів , які невпино наближався , а знали лиш ті , хто угоду з тими темними силами уклав.  Кляті Песгорди наблизалися , а він нічого не міг  діяти , хоча одна надія все ж була .

За сотню тисяч літ втратили ми пильність ,промайнув знов смуток в його душі . 

І скільки ж часу пройшло з тих часів  , як він ще не був духом . Справді , скільки давненько втратив я лік часу. Алеж я  не просто якісь другосортний дух  .Я Хранитель всієї цієї планети .Я Елест Зеленгром , перший верховний імператор цого світу , той  , хто привів тисячі люмератів на цю планету на космічних кораблях. -Прокричавши , це   Елеста відчув , що з серця його немов  впав камінь .

І тут він відчув такуж могутню примарну ауру . Яка з'явилася позаду нього .

-Чого тут так кричати ? 

Стиснувши руку на ефесті меча , як сміє хтось підвищувати на нього голос . На нього Елеста .

-Та , щоб тебе поглинув космічний морок .Ти взагалі знаєш хто я такий ?!

Перед ним стояв юнак , який попри його грізний погляд лиш зацікавлено дивився на нього. Його волосся спадало йому до плечей і світилося яскравим золотистим кольором .У волосся було заплетені найрізноманітніші квіти .А очі саяли небесно блакитним кольором .Він не мав луски ,як більшість представників родів перших королів .

-Хто ж ти такий ?- промовляє спокійним голосом ,- і додає :ти без сумніву давніший але не набагато.

-Гарні квіти Хранителю Квітомир .

-О дякую .І даруйте , що одразу невпізнав володарю Елесте .

У руках Квітомир тримав посох , я одражу запримітив , що зроблений він із кількох порід дерева .На ньому була така різноманітність квітів , що половину з них я навіть не знав назви .

Ого ,а мухоловок таких рідко , коли зараз побачиш.

Його бурстинові вуста  ,здавалося ,збирались , щось сказати , але в останій момент він передумав .І мовчанка продовжилася .

Стрихнувши пил із одягу ,на якому були зображені квіти із всього Всесвіту ,Квітомир перевів погляд кудись убік .Але одне в ньому невписувалося в образ.

Чорна прядка волося ,яка закручувалася в , щось на зразок бутона  .

-Тож перший володарю  нового Зейфіру ,Елесте , що привело тебе в мої сади 

І тепер я зрозумів ,куди він дивився ; він відволікав мене поки не зібралися інші тутешні духи .

-Не варто вибачатися перед чим пихатим драконом !!

Що за день , вдруге вже сьогодні мене зневажили

-А ти , ще хто ?!

-Я хранитель одного з найдревніших міст  на цій планеті .

Але вочевидь не найвідомішого ,- відповів квапливо я ,незгадавши все-таки ,чого хранителя.

Його перекорчило від злості ,вочевидь, він, як і будь який хранитель , за образу свого міста він був ладен виклакати на двобій будь-кого .

Але те , що сталось далі ,я геть не міг передбачити .Він стакою швидкістю витяг меча , що нічого не встиг зробити .Одним єдиним ударом він вибив з моїх рук посох .А ще за мить я вже був скинутий на землю з башти, на якій ще кілька миттєвостей тому я споглядав на небокрай  і був безжально притиснутий до землі .

-Говори ,що Елест Зеленгром забув поближу моїх володінь . Невже ти справді мене не згадаєш ?. . Я так довго чекав шансу збити з тебе пиху .  

-Та грім тебе побрав , Елесте .Ми підкорювали космос разом , поки золото і пиха тебе не полонила .Однак не надовго, зрештою, тобі вставив розум Всесвіт .

-Ти завжди був тіні , навіть тоді . Зрештою ти пішов в тінь у - ліси.

-Я спокій від ваших інтриг тут знайшов.

-Годі !-пролунав голос .У центр галявини вийшла постать яку впізнали всі .

-Житомире ,  відпусти його вже !

І тепер я його згадав .Не вже це  справді він ? Про те це не важливо . Напевно довго він , ще дражнив мене, якби не Поліана -хранителька Нефритофих лісів.

І тепер , я зрозумів кілька речей  .Перше: довкола зібралися ,мабуть, всі духи Нефритових лісів ,Південих лісів і Полісся .Друге  :я не знав тепер ,чого оцікувати . Але одне я знав точно хто тут головний .

Поліана, наскільки я чув, була тепер верховним хранителем чих трьох схожих між собою регіонів  Зелених земель , хоч і відміності в них були .Хоча я тут давно  був .

-Елесте , що ти мовчиш , чи не вже й мене ти не впізнав ,найпрекраснішу даму чого краю .

Поліана хоч і вражала красою ,але за мільйони років вона дуже злилася з травами, мохами ,квітами і деревами .

Її шкіру де-не-де покривав мох  ,деякі і коси перетворилися на плетучу ліану , але попри це її зелені очі і могутня статура досі приваблювала до неї  . Вона була неначе мавка-лісова .Її одяг майже повність прозорий ,дозволяючи намилуватися її тілом ,яке подекуди покривали руни і візерунки .

-Що ж якщо ти мовчиш, сказу я .Вітаю тебе на раді духів трьох лісів , трьох регіонів .Хоч тебе і не запрошували . 

Квітомир трохи здивовано поглянув на неї.

-Ну ,звісно ,я пам'ятаю , що це твої сади і твоє місто поближу.Якуж квітку подаруєш мені чого разу-твореце квітів ?..

Житомир тихо засміявся на це . І намить послабив хватку .Але мені чого вистачило , щоб відштовхнути його від себе і встати на ноги .

-Що ж ,наша мишка-нишпорка хоче в текти від кота,- промовив Житомир . В його очах заграв неприхований азарт  .Різкий звук заліза  меча об титанові кріплення пронизив повітря, різким звуком.У руках Житомир тримав вже два мечі .