Частина VІІІ. Ціна союзу виявляється не кров’ю, а правом залишитися собою

За шість годин до прориву Глибинного Голоду всі ще сперечалися про терміни.

Рея вважала це добрим знаком.

Коли цивілізація стоїть перед загибеллю і все ще здатна посваритися через формулювання третього пункту протоколу, значить, вона поки не втратила головного — патологічної віри в бюрократію.

— «Тимчасове злиття» звучить погано, — сказала вона.

Марк, який сидів на корені з трьома планшетами, двома сканерами й виразом людини, що давно перестала розрізняти науку та колективне самогубство, підняв голову.

— Воно буквально тимчасове.

— Але слово «злиття» звучить так, ніби після процедури мене можна буде розливати по банках.

Лада не відривалася від проєкції.

— «Синхронізація».

— Корпоративно.

— «Колективна сенсорна інтеграція».

— Звучить як процедура, за яку страхова компанія відмовиться платити.

Марк усміхнувся.

— Нарешті ти зрозуміла технічний стиль.

Провідниця стояла біля живої карти Карат-9.

Срібні лінії Глибинного Голоду пульсували під нею, ніби хворі судини.

В одному місці на півночі вони вже пробили перший шар бар’єра.

Червона зона розширювалася.

До найближчого поселення — менш ніж п’ятдесят кілометрів.

До повного прориву, за оцінкою Марка, залишалося п’ять годин сорок сім хвилин.

За оцінкою Лади — менше.

За оцінкою планети — ніхто не питав.

Карат-9 просто вирощував нові захисні структури так швидко, що одна з них уже проросла крізь старий склад і тепер носила на спині половину даху.

Рея бачила це двадцять хвилин тому.

Марк назвав явище «адаптивною фортифікацією».

Рея — «нерухомістю з поганою ліквідністю».

Лада попросила обох замовкнути.

Тепер вона стояла перед схемою первісного Союзу Коренів.

Того самого, який існував ще до сучасних кланів.

До їхніх кордонів.

До прапорів.

До образ.

До легенд про те, хто кого першим вкусив у священній долині й чому через триста років це все ще юридично значуща подія.

— Ми неправильно зрозуміли союз, — сказала вона.

Сайра, що представляла гірський клан, схрестила руки.

Її плечі були відкриті, на шкірі світилися тонкі ритуальні лінії.

Рея помітила.

Провідниця помітила, що Рея помітила.

Рея одразу сказала:

— Не зараз.

Запаховий знак провідниці був настільки невинним, що міг би отримати дипломатичний паспорт.

Я нічого не сказала.

— Саме це мене й лякає.

Лада підняла очі.

— Ви можете відкласти сексуально-політичну кризу на п’ять хвилин?

Рея глянула на Марка.

— Вона сказала «сексуально-політичну»?

— Так.

— Запиши.

— Уже.

— Марку!

— Для історії.

Сайра не зрозуміла слів, але зрозуміла реакцію й усміхнулася.

Провідниця показала зуби.

Глибинний Голод під землею дав ще один імпульс.

Лада вдарила долонею по столу.

— Серйозно!

Усі стали серйозними.

Майже.

Первісний Союз Коренів не був каналом передачі інформації.

Це вони вже знали.

Але тільки зараз Лада зрозуміла, що помилилася в головному.

Він не з’єднував клани.

Він тимчасово прибирав межу між ними.

— Яка різниця? — запитала Рея.

Лада вивела дві моделі.

У першій шість вузлів обмінювалися сигналами.

У другій на кілька секунд ставали одним великим полем.

— Тут, — Лада показала на першу, — я відчуваю твій біль як чужий біль.

— Неприємно, але цивілізаційно корисно.

— Тут, — вона показала на другу, — я не знаю, чий він.

Рея перестала усміхатися.

Марк тихо сказав:

— Оце вже ближче до старої мережі Голоду.

— Так.

Провідниця залишила тривожний знак.

Сайра теж.

Рея подивилася на Ладу.

— Ти хочеш сказати, що єдина система, яка колись могла повністю стримувати Голод, робила те саме, що він?

Лада похитала головою.

— Не зовсім.

— Зараз буде частина, де різниця дуже маленька й від цього дуже важлива?

— Саме.

— Обожнюю такі частини.

Марк підняв палець.

— Я теж.

Рея глянула.

— Ти не вважаєшся.

Лада продовжила:

— Голод знімає межі назавжди.

Вона збільшила стару схему.

— Союз знімав їх на короткий час.

— І повертав.

— Так.

— Гарантовано?

Лада замовкла.

Рея повільно підняла брову.

— Ладо.

— У більшості випадків.

— Яке чудове формулювання.

Марк втрутився:

— В архіві є згадки про людей...

Провідниця видала короткий поправочний звук.

— Істот, — виправився Марк, — які після глибокої синхронізації мали проблеми з відновленням індивідуальних меж.

— Проблеми?

— Відчували чужі спогади як власні.

— Ще.

— Не впізнавали родичів.

— Ще.

— Не могли визначити, чиє тіло відчувають.

Рея подивилася на свої руки.

— Весело.

— Іноді це минало за години.

— А іноді?

Марк мовчав.

Лада відповіла:

— Не минало.

Провідниця одразу сказала:

Ні.

Рея повернулася.

— Ми навіть не вирішили, хто входить.

Ти — ні.

— О.

Марк тихо прибрав один планшет подалі.

Він знав цей тон.

Лада теж.

Сайра, здається, вже навчилася.

Рея схрестила руки.

— Чому?

Провідниця залишила знаки швидко.

Лада перекладала:

— Людський мозок не має природного механізму відновлення після серцевинної синхронізації.

— У Лади теж людський.

Лада має мітку двох пам’ятей.

— Дуже зручно.

Лада втрутилася:

— Це правда.

Рея глянула.

— Ти теж?

— Я не «теж». Я кажу, що ризик для тебе справді більший.