Частина ІV. Коли союзники починають рахувати, скільки коштує чужа смерть

Першу карту майбутніх смертей намалювали ще до сніданку.

Рея дізналася про це від Марка, який увірвався до їхнього укриття з таким виразом обличчя, ніби щойно знайшов новий спосіб розчаруватися в розумному житті.

На Карат-9 це вже майже вважалося ранковим ритуалом.

— Прокидайся.

Рея не відкрила очей.

— Якщо планета не розкололася навпіл, повертайся через годину.

— Гірські склали план оборони.

— Це ще не причина вставати.

— У ньому є таблиця допустимих втрат.

Рея розплющила очі.

Поруч ворухнулася Лада.

З іншого боку підняла голову провідниця.

У кімнаті стало дуже тихо.

Рея сіла.

— Повтори.

— Допустимі втрати.

— Я почула слова. Просто сподівалася, що мозок ізранку вирішив мене принизити галюцинацією.

Марк стояв біля входу, тримаючи проєктор.

На ньому була вчорашня куртка, волосся скуйовджене, а під очима — темні кола людини, яка провела ніч поруч із політиками й тому вже мала законне право на евтаназію.

Лада піднялася на лікоть.

— Які саме втрати?

Марк глянув на провідницю.

— Території.

Пауза.

— І населення.

Рея вже вставала.

— Де вони?

— Центральний амфітеатр.

— Скільки часу вони там?

— Близько години.

— І ти прийшов тільки зараз?

— Я спочатку перевірив розрахунки.

Рея зупинилася.

— Навіщо?

— Хотів переконатися, що вони не просто говорять дурниці.

— І?

Марк видихнув.

— Розрахунки правильні.

Це було гірше.

Набагато гірше.

Дурна ідея з поганою математикою принаймні мала природного ворога.

Дурна ідея з хорошою математикою могла пережити кілька поколінь і отримати власний департамент.

Рея почала одягатися.

Лада сіла.

Тонка світла тканина, в якій вона спала, зісковзнула з плеча.

Провідниця помітила.

Рея теж.

Потім помітила, що провідниця помітила.

— Навіть не зараз, — сказала Рея.

Лада перевела погляд між ними.

— Що?

— Нічого.

Провідниця залишила теплий запаховий знак.

Рея натягнула куртку.

— Ми йдемо обговорювати масові жертви. Спробуй хоча б п’ять хвилин поводитися як політична лідерка.

Провідниця підвелася.

На ній було лише коротке ритуальне полотно, обгорнуте навколо стегон і грудей, — місцевий одяг для сну, який залишав значно більше шкіри відкритою, ніж людська дипломатія вважала безпечною для концентрації.

Рея затримала погляд.

Провідниця відразу це помітила.

Звісно.

Лада теж.

— П’ять хвилин? — тихо запитала вона.

Рея різко відвернулася.

— Мовчати.

Марк дивився в стіну.

— Я продовжую демонструвати особистісне зростання.

— Дякую, Марку.

— Я нічого не бачив.

— Саме тому доживеш до вечора.

Провідниця підійшла до Реї ззаду й провела пальцями по її плечу.

Коротко.

Наче нагадала:

Я тут.

Рея накрила її руку своєю.

Теж коротко.

— Я знаю.

Лада вже вставала.

— А я?

Рея глянула на неї.

— Ти теж.

— Добре.

— Ви обидві нестерпні.

Провідниця показала зуби.

Лада посміхнулася.

Марк тихо сказав:

— Таблиця смертей усе ще існує.

Рея зітхнула.

— Нарешті хтось повернув нам професійну атмосферу.

Коли вони прийшли до амфітеатру, карта вже висіла над центральним столом.

Велика.

Тривимірна.

Жива.

Гірські не використовували людських голограм. Вони принесли спеціальні кристалічні мітки, які взаємодіяли з корінням Карат-9.

Над столом світилася карта північного регіону.

Гори.

Джунглі.

Старі підземні вузли.

Поселення.

Маршрути планетарних захисників.

І червоні зони.

Рея ненавиділа червоний колір на стратегічних картах.

Він майже завжди означав місця, де хтось, хто сидить далеко й у безпеці, уже вирішив, що інші можуть померти.

Сайра стояла біля карти.

Поруч із нею — старший гірського клану та троє військових координаторів.

Океанічні сиділи окремою групою.

Розімкнені Гілки виглядали так, ніби прийшли на власний похорон і поки що були незадоволені сервісом.

Старша глибокого клану стояла біля заднього кореня.

Їхню приховану пам’ять вона все ще не відкрила.

Третя гілка глибокого клану залишалася темною.

До остаточного рішення залишалося кілька годин.

Рея підійшла до карти.

— Доброго ранку.

Сайра глянула на неї.

Рея показала на червоні області.

— Хто вже помер?

Лада переклала.

Старший гірського клану відповів.

Ніхто.

— Тоді чому вони червоні?

Відповідь була довшою.

Рея слухала переклад.

Глибинний Голод рухався до головного північного вузла.

Якщо прорветься туди, захисна мережа може втратити одразу три регіони.

Щоб цього не сталося, гірські пропонували створити так звану мертву дугу.

Покинути кілька малих територій.

Вивести звідти тих, кого можна.

Розірвати локальні серцевинні канали.

Дозволити Глибинному Голоду зайти в ізольований сектор.

Після чого обвалити гірські порожнини й поховати заражену зону.

Рея дивилася на карту.

— «Вивести тих, кого можна»?

Лада переклала.

Гірський старший сказав:

не всі поселення встигнуть евакуювати.

— Скільки?

Пауза.

— Скільки істот?

Марк відкрив власну проєкцію.

— За їхньою моделлю від дев’яти до дванадцяти тисяч.

У Реї щось усередині стало холодним.

— Дев’ять тисяч?

— Мінімум.

— А максимум?

— Близько шістнадцяти, якщо Голод прискориться.