*******

Арес машинально повернув голову праворуч. З протилежного боку гаю, до них наближалася величезна куля світла. На півдорозі куля почала іскритися і повільно перетворюватися на п'ятиметрового чотирикрилого архангела. Арес відчував величезні гарячі хвилі пристрасної любові, що йшла від нього. Така жагуча любов могла виходити тільки від дуже близької та рідної істоти. Ця любов була нескінченною, до кінця часів. Арес подивився на свого діда, Імператора Великої Атлантиди. Чиктот усміхався.

- Погодься, він чудовий, - ніжним голосом промовив дід. – І не шукайте мене, Аресе, я йду з цього світу. Я повертаюся додому, в Нірвану, в своє небесне Посольство. Прощавай…

Зараз в його голосі звучала така сила, від якої в Ареса все похололо всередині.

Імператор повільно підійшов до архангела, той ніжно загорнув його в свої крила, і вони розчинилися в просторі та часі.

«А в мене, чомусь, немає скорботи за дідом, — подумав Арес»

Він озирнувся навколо, і відчув чийсь погляд на собі. В тіні дерев нерухомо стояла Нікатея, принцеса амазонок, його мати. Вона дивилася на нього якось дивно, чи то з радістю, чи то зі смутком. По її щоках текли сльози.

Нікатея стояла під гіллястим деревом і бачила всю картину, що відбувалася між її сином та батьком. Ця картина навіяла спогади про її дитинство в Бакстері, яке вона провела в іграх з Валіусом. Вона згадала школу Інкар, своїх сестер, - Вагнесу та Зару. Якоїсь миті вона відчула, як Арес проник у її свідомість, і з'явилося давно забуте почуття єднання, яке вона колись поділяла з Абадоном, - Хранителем Землі. Цей контакт потряс її, і вона внутрішньо стиснулася, інтуїтивно закриваючи свою свідомість.

Минули якісь секунди, і Арес вже стояв біля неї.

- Навіщо ти закрилася? Я не зміг проникнути в те місце…

Нікатея замотала головою, боячись навіть думати про острів Кайлас.

- Покажи мені його! – наказав Арес.

- Не можу!

Арес дивився в очі матері, насичуючи її своєю неймовірною силою. Нікатея не мала виходу. Вона заплющила очі і зосередилася на тому забороненому місці, в глибині своєї підсвідомості. Свідомість Ареса пройшла крізь неї, і поринула в пітьму. Свідомість Нікатеї рушила слідом, але через якусь мить з жахом відсахнулася. Побачене змусило її тремтіти, хоча вона не знала – чому? Вона мигцем побачила світ, де люто та безперервно били блискавки, і пульсували яскраві вогні, у вигляді білих привидів. І серед цих привидів стояла її сестра Зара, яку засмоктав портал...

Злякавшись, Нікатея розплющила очі. Арес дивився на неї, тримаючи її за руку. Нікатея спробувала придушити тремтіння, що охопило її, але похитнулася і сповзла на траву. Арес сів біля неї, і ніжно обійняв. У Нікатеї паморочилося голова, а розум ніяк не міг заспокоїтися. За частки секунди вона побачила все своє минуле життя, яке нагадало їй про забуту клятву.

- Що ти надумала, мамо?

- Я можу помилятися, - промовила Нікатея, - але я поклялася ніколи не жалкувати про своє рішення. А сьогодні одна клятва наклалася на іншу…

- А другого рішення ти не маєш?

- Аресе, я принцеса амазонок, і живу лише для служіння, - промовила Нікатея. - В юності я дала клятву Зарі, що я її знайду.

- Ти стільки працювала з Ліліт, над новою генетичною лінією майбутньої раси. І ти все це кинеш? Ти кинеш своїх дітей?

Нікатея опустила повіки, відчуваючи, як в очах закипають сльози. Потім промовила:

- Я знаю, що мені доведеться заплатити за цей вчинок. Але я дала клятву своїй сестрі. Ти мене розумієш?

- Але, разом із тобою, заплатять твої діти.

- Я знаю. Але клятва є клятва, і я не спокушаю себе надмірною надією.

Нікатея сердито змахнула сльозинку з обличчя.

- Арес, не роби з мене маленьку дівчинку. Краще допоможи мені знайти Зару. В тебе є сила Санат Кумари, і ти знаєш де цей портал.

- Добре, я допоможу тобі, - відповів Арес. – Так, я знаю, де цей портал. Але ти розкажеш мені детальніше, про зникнення Зари.

- Якщо тобі це допоможе, то розкажу, - відповіла Нікатея.

І Нікатея розповіла Аресу історію зникнення Зари, від початку до кінця:

«Багато років тому, до потопу, Велика Атлантида розташовувалася на величезному острові Рута, і всі там жили у щасті, мирі та злагоді. Але одного, не дуже прекрасного дня, Атлантиді почала загрожувати смертельна небезпека. Марсіанські колонізатори (Сірі), що проживали у внутрішній порожнині Землі, у змові з атлантськими чаклунами з острова Даїтія, вирішили за допомогою розкручування зовнішньої МерКаБи Землі, перемістити планету в майбутнє, у четвертий вимір. З цією метою ними була побудована, між островами Рута і Даїтія, «машина часу», генератор психічної енергії величезної потужності, який рік за роком набирав обертів. Знищити або заглушити цей генератор жреці Атлантиди були не в змозі. Нейтралізувати цю «машину часу» міг лише інший високочастотний генератор психічної енергії, так званий Ковчег Атлантиди. Цей об'єкт-символ дістався першим субрасам Атлантиди від лемурійської раси, яка отримала його від істот із тризіркової системи Сіріуса, - Великих Вчителів земного людства. В Ковчезі було тринадцять Чаш, за кількістю планет Сонячної системи, і кожна з них вібрувала на частоті своєї планети. Встановлення рівноваги на Землі, і порятунок Атлантиди, залежало від того, чи зможуть атланти в певний час зібрати та активувати ці тринадцять Чаш, частину з яких вони втратили за часів історичних катаклізмів. Одна з цих Чаш була на острові Кайлас, поряд з імперією амазонок».