Розділ 16

Коли Арес вийшов із підземелля, то на небі розливалася ранкова зоря, а зі сходу віяв свіжий вітерець. Світ, після довгого перебування в темряві, здався йому солодким та п’янким, через що навіть закрутилася голова. Навкруги, щоправда, не було ні пташки, ні маленького звірятки. Все наче вимерло.

Але якийсь великий птах таки кружляв у небі. Арес відчув на собі дивний, цілком осмислений погляд з висоти. Йому не зовсім це сподобалося, але перш ніж він щось подумав, птах стрімко метнувся вбік і зник за хмарою.

Дорогу додому вибирати йому не довелося. Зручна та широка ущелина, що йшла на південний захід, була єдиним виходом з цього місця.

Вже ближче до вечора, наступного дня, Арес підходив до воріт Міста Семи Пірамід. Атлант біля воріт підняв руку, вітаючи його, і Арес у відповідь також махнув йому. Минувши храмову площу, він підійшов до палацу, озирнувся довкола, і ввійшов усередину. Згодом Арес вже стукав у двері Чиктота.

- Заходь, Аресе, - відгукнувся Імператор.

Арес увійшов, навіть не питаючи, як дід дізнався, що це він.

В кімнаті панував морок, хоча за вікном ще був світлий ранній вечір. Вікна були щільно зашторені, в кутку горіли якісь ритуальні свічки. Чиктот щось читав при свічках, і навіть не глянув у бік Ареса, коли той увійшов. Дід був весь блідий.

- Як ти почуваєшся? - запитав Арес. - Виглядаєш якось не дуже...

- Де тебе носило, син ліріанця? – сердито промовив Чиктот.

- В різних місцях. Ти не радий мене бачити?

- Я спитав, де тебе носило? – повторив дід.

- Не кричи, я тебе чудово чую, - сказав Арес, виходячи з кімнати. - Я зараз вийду і знову зайду, бо перша спроба виявилася невдалою. І почнемо нашу розмову спочатку.

Імператор глибоко зітхнув і промовив.

- Арес, ти відправиш мене завчасно на небеса. Добре, починаємо все спочатку.

Він відійшов в інший кут кімнати, і завалився в крісло.

- Я дуже хвилювався, тебе не було багато днів. Це очікування мене дуже дратувало. Я сердився, що ти не вважав за потрібне посвятити мене в свої плани. Я справді боявся за тебе, але тепер бачу, що даремно боявся.

- Зрозуміло, - сказав Арес, і сів у вільне крісло. - Справа в тому, що я збирався дуже швидко повернутися, але все пішло не за планом.

Імператор слабо посміхнувся і кивнув:

- Так щось вирішив? Чи я даремно переживав за тебе?

- Так мені й самому довелося чимало попереживати, - зауважив Арес. - Тож ще питання, хто переживав більше. А питання з козодоями я вирішив.

- Аресе, воно тебе досі турбує, - сказав Чиктот. – Може обговоримо це питання?

- Добре, - кивнув Арес. - Давай обговоримо.

І він докладно розповів дідові про свою подорож до підземного світу козодоїв. Розповідь вийшла недовгою, але зрозумілою.

- Значить, - промовив Імператор, підводячись з крісла, - ти знаєш набагато більше, ніж я думав. І що ти збираєшся далі робити?

- Нічого. Наскільки мені відомо, козодої завжди тримали своє слово. Але, в будь-якому випадку, я діятиму по-своєму плану.

- Дій, і прийдеш прямісінько до своєї смерті. Причому набагато швидше, ніж тобі здається.

Арес мовчки попрямував до дверей.

- Так що ти збираєшся робити? - запитав дід.

- Я нікому цього не скажу, навіть тобі. Так мені буде спокійніше.

- Я сподіваюсь, ти знаєш, що робиш.

- Діду, я знаю що роблю.

В очах Імператора миттєво спалахнула тривога, але згодом він посміхнувся.

- Відчувається моя кров.

Арес ступив за поріг і зачинив за собою двері. В нього з голови не виходила Ліліт. І тут вона, як чортик з табакерки.

- Розмова з дідом, здається, була не дуже приємною, - промовила сестра, зустрівши Ареса за дверима. - Що-небудь трапилося? Де ти пропадав?

- А ти що, підслухувала? - зітхнув Арес. - Мені зараз не дуже хочеться розмовляти з тобою, і тобі доведеться почекати до ранку. Вранці я тобі все розповім.

- Зараз я можу тобі чимось допомогти? - запитала Ліліт.

- Загалом так, - кивнув Арес. - Принеси мені щось поїсти.

- Про що мова! - вигукнула Ліліт. - І це все?

- І це все.

Все, що потрібно було Аресу зараз, так це помитися, наїстися і відіспатися.

Господи! Скільки ж всього встигло статися, за такий короткий час!