*******

І ось тепер Арес перетворився на мандрівника, що кочував по тунелях планети, прокладених у чорному холодному базальті, що застиг на самому початку часів. Іноді з'являлися грубо висічені в камені сходи, що йшли вниз. Цей тунель, що по нахилу йшов вниз, здавалося, не мав кінця. Арес втратив рахунок часу та відстані, яку вже подолав. Іноді він завертав кудись убік, а часом взагалі піднімався вгору, замість того, щоб опускатися вниз. Така прогулянка не тільки крала дорогоцінний час, а й добре вимотувала. Заглиблюючись все далі й далі, Арес вже почав сумніватися в доцільності своєї місії.

Незабаром він так втомився, що сів біля стіни, витяг ноги і розслабився. Але цей відпочинок тривав недовго. Якоїсь миті він підскочив на ноги, від раптового шуму. Потім цей шум, з гортанних голосів, повільно стих. Але це був лише хитрий акустичний ефект. Козодої, чиє булькання Арес почув, були дуже далеко від нього. Арес обережно рушив у той бік, звідки лунали ці голоси.

Притискаючись до стіни тунелю, що почав обсипатися, Арес пішов швидко, але безшумно. За поворотом почався крутий спуск, який йшов ще нижче, вглиб Землі. Незабаром він почув гучне бурмотіння козодоїв, яке в міру спуску ставало все гучнішим та гучнішим. З правого вузького проходу пролунали ще одні голоси, які тепер звучали цілком виразно, хоча і глушилися скреготом та брязкотінням кольчуг. Арес пірнув у ліву зяючу дірку бокового відгалуження, і почав терпляче чекати.

Незабаром з'явилася пара козодоїв. Вони тримали напоготові лазери, і швидко рухалися один за одним, уважно розглядаючи склепіння тунелю. За багато тисячоліть мутанти не змінили своїх звичок, все було передбачувано. Коли вони пройшли повз Ареса, він беззвучними кроками рушив слідом за ними, в безмежну темряву вічної ночі.

Тунель був нерівний: він то розширювався, то звужувався. Підлога вся була в ямах та тріщинах, а з обох боків проглядалися штучні ніші та поглиблення, звідки будь-якої миті могло щось вискочити, або звалитися на голову.

Пройшло зовсім небагато часу, і Арес своїм чуйним слухом розрізнив м'який шурхіт за спиною, схожий на пересування якогось хижака. Він завмер на місці, повністю поклавшись на слух. Потім дуже повільно відійшов убік і притулився спиною до стіни, поклавши руку на рукоятку метеоритного меча, і якийсь час вдивлявся в порожнечу тунелю, за собою. І тут Арес помітив зелені очі, що світилися, і які дивилися на нього з протилежного кінця тунелю. Через секунду його інфразріння показало всю фігуру хижака. То була величезна тигриця, точна копія бойових тигриць, що належали войовничим амазонкам, з острова Горгад. Безліч цікавих історій про них було повідано Аресу принцесою амазонок, його матір'ю. Мабуть, після Всесвітнього Потопу, деякі екземпляри вижили і розплодилися, в цьому підземному царстві мутантів-козодоїв. Вижили, але за багато років здичавіли.

Тигриця блиснула очима, оголила білі ікла і пішла на Ареса. Він не знав, як вчинити, і тому просто застрибнув у ближню нішу в стіні. Там він притиснувся до стіни, і виставив меч перед собою. Тихенько рикаючи, притиснувши до голови вуха і вискаливши величезні ікла, бойова тигриця граційно пройшла повз Ареса, наче його тут і не було. Тигриця йшла по сліду козодоїв, і Арес тихо пішов за нею, сподіваючись на цікаву виставу.

Якоїсь миті в тунелі почулося гучне клацання, і з-за повороту вийшла парочка козодоїв. Один із них щось хрюкнув своєму напарнику, і вони витягли мечі. Тигриця зупинилася, підібрала задні ноги та приготувалася до стрибка. Правий козодой стрибнув ліворуч, і зробив випад назустріч тигриці, що вже летіла на нього. Його меч, за всіма законами дії та протидії, мав увійти між очима тигриці. Але лезо тільки розсікло повітря, а козодой розпластався на землі, отримавши удар лапою по рогатій голові. Потім він різко схопився і побіг, залишивши тигрицю за кілька метрів за собою. Якоїсь миті він різко розвернувся і став у захисну стійку. Козодой був трохи розгублений. Як він міг схибити? Адже його удар, поміж очей тигриці, був точно розрахований. Але мутант не врахував одного, бойова тигриця мала надприродну реакцію.

Знову тигриця стрибнула на козодоя, витягнувши вперед лапи. Той викинув вперед лезо меча, але кігті промайнули повз нього. Козодоя врятувало лише те, що в слідуючу мить він підринув їй під черево, і завдав удару в живіт. І це було його порятунком. Ричачи від люті і стікаючи кров'ю, тигриця повільно, не зводячи з мутанта палаючих зелених очей, плавно стрибнула вперед. Козодой стрибнув їй назустріч, під неминучий удар її лап. У повітрі він полоснув її по шиї, вивернувся і відстрибнув. Тигриця завила від болю в передсмертній агонії, і морду мутанта прикрасила звіряча посмішка. Але раптом смертельно поранена кішка стрибнула на нього, вклавши всю свою останню силу в удар лапою. Голова козодоя, що відокремилася від тіла, так і полетіла, - із застиглою звірячою посмішкою. Тигриця плюхнулася осторонь, розчепіривши лапи і широко розкривши пащу. З котячого горла вирвався якийсь булькаючий звук, за яким хлинула кров. Тигриця сіпнулася і завмерла.

Арес дуже повільно відвів від неї погляд, і так само повільно перевів його на другого козодоя. Той дивився на нього. Арес просто відчув у повітрі запах неприємностей. Далі була уповільнена кінозйомка. Права рука Ареса, вже одягнена в рукавичку, вихоплює меч, і наче спис посилає його між очей козодою. Увернутися той не встиг, і меч встромився нижче голови. Сьогодні козодою не повезло, це був не його день…

Арес підійшов до козодоя, висмикнув меч з грудей, і присів на землю. Всередині щось перевернулося, підсвідомість заскреготіла, намагаючись виправдатися перед цим світом: «В мене палала ненависть, - холодна, вбивча і якась чужа. Ненависть до цього потворного тіла і рогатої голови, із застиглою єхидною посмішкою. Моя ненависть була більшою, ніж ненависть. Вона була неосяжною і спустошливою. Ніхто не посміє звинуватити мене в расизмі, але запаху козодоїв я не переношу. Мені справи немає до того, яка їхня расова інопланетна приналежність чи філософія життя. Але люди – це люди, а козодої – це просто мутанти із сузір'я Веги. На моє глибоке переконання, вони навіть не тварини, а просто рогаті чорти. Те що їм, свого часу, перші атланти дозволили жити в цьому погребі Землі, на мою думку, було їхньою глибокою помилкою. Але договір є договір. Тут я безсилий».