Розділ 13

Під час свого зародження кожна цивілізація насичувалася безліччю цілей та ідей. Але згодом всі вони обов'язково трансформувалися в певний релігійний ритуал, який, в свою чергу, перетворювався на низку звичайних нарад та зборищ.

Засідання імператорської ради сьогодні було самим звичайним. Ліліт йорзала в кріслі, видаючи свою напруженість. Арес суворо дивився на Фореса, свого радника. Інші намагалися не дивитися один на одного.

Всі сиділи за круглим кришталевим столом, за вікном палало полуденне сонце. Форес відновив свою промову, перервану появою Нікатеї.

- Я хочу всіх порадувати, ліріанці покинули нашу планету. В черговий раз.

Після цих слів Ліліт голосно засміялася, закинувши голову. Сріблястий капюшон її комбінезону зісковзнув з голови, оголивши розпатлане волосся.

Форес люто глянув на неї, закипаючи гнівом.

- А ти знаєш, що вони говорили про тебе? - запитав він, звертаючись до Ліліт.

- Мене ніколи не цікавила їхня думка, - відповіла Ліліт. – Мене цікавить тільки те, що про нас говорять рохли. А вони скоро зненавидять своїх богів.

Форес, надувшись, промовчав. Арес подивився на сестру, здивований її зухвалістю. І вирішив розрядити обстановку.

- Ліліт, ти обрала не те місце і не той час, - зауважив він. – Палацова площа забита паломниками. Вийди на балкон, звернися до них.

- Але сьогодні вони прийшли не до мене, а до тебе, Аресе, - дратівливо відповіла Ліліт. – Вони прийшли до тебе по захист.

- Я ввечері прийму їх старійшин, а ти зараз вийди до них. Ти ж їхня Верховна Мати.

Ліліт мовчки підвелася, вийшла на балкон, і до зали увірвався далекий гул натовпу. Різким рухом вона зачинила за собою двері, погасивши зовнішні звуки.

Всі повернулися до наради, і тільки Нікатея тривожно дивилася на свою дочку, крізь скло балконних дверей. Ліліт почала благословляти натовп, простягнувши до них руки. Раптом Нікатеї здалося, що її дочка вся обійнята фіолетовим полум'ям. Коли Ліліт різко опустила руки, то полум'я зникло. Якусь мить Нікатея була вражена від побаченого.

Арес теж дивився на сестру, спантеличений цим видовищем. Невинна зовнішність Ліліт оманлива, і він чудово це розумів. У них гени Санат Кумари, і вони обоє були плодом генетичної божественної програми, хоча між ними була кардинальна таємнича відмінність.

Форес кашлянув, звертаючи на себе увагу.

- Якщо вам буде завгодно, - звернувся він до Ради Дванадцяти, - то розглянемо термінові справи, які не допускають зволікання.

- Ти знову про ліріанську угоду? - запитав Чиктот.

- Да, вони вимагають, щоб ми підписали її невідкладно.

- А в зв'язку з чим такий поспіх? - запитала Нікатея. – Тут ми маємо бути обережними.

- Ліріанці вимагають, щоб ми узаконили підземні цивілізації, - сказав Форес. – І чим швидше, тим краще…

- Узаконити козодоїв та «сірих»? - Чиктот здивовано підвівся з місця. – Мій батько з ними воював, я з ними воював, Валіус з ними воював…

- Я вас розумію, Імператоре, - промовив Форес. – Але нам необхідно уникнути явної конфротації з підземними цивілізаціями. Ми маємо захистити людей від них, ми ще не готові воювати з ними. В нас немає, на превеликий жаль, Титанів Срібного Легіону.

- Я думаю, до війни справа не дійде, - промовив Арес. - Ліріанці, як нові Садівники Землі, цього не допустять.

- Це ти так думаєш, - зауважила Нікатея. – Дуже скоро козодої захочуть підкреслити свою перевагу над нами.

- В такому вигляді підписувати договір я не буду, - сказав Арес, підходячи до вікна. – Там не буде мого імені.

З вікна Арес бачив, як площею стрічкою тяглися паломники, наче величезна змія. Вони все йшли та йшли, керовані глибокими релігійними переживаннями, які переходили в релігійний екстаз. Арес вже не чув розмов за круглим столом, він поринув у свої думи та видіння. А видіння нічого хорошого йому не обіцяли...

А через кілька днів, після останньої наради, почалося найцікавіше: раптом почали оживати древні легенди. Спочатку всі подумали, що дикуни просто тікають з міста в ліси, із-за своєї дурості, без попередження. Бо жодної варти на стінах міста не було, як, втім, і самих стін. І з кожним днем у місті наростала тривога, тому що рохли зникали.

Форес розкидав навколо міста сенсорні датчики та виставив охорону. Місяць все було спокійно. А потім люди знову почали зникати, а подекуди навіть з'явилися трупи. Експертиза показала, що їх не просто вбивали, а з них висмоктували всю кров, до останньої краплини. І не одна тварина на Землі не могла зробити щось подібне. І головне – в цих вбивствах не було жодної логіки.

Спочатку це було таке собі неприємне лоскотання нервів. Але коли з'явилися купи трупів, то це лоскотання закінчилося. Всі ці дивні смерті, та містичні зникнення дикунів, добряче нервували Ареса. Потрібно було відновлювати людську цивілізацію, а тут весь час доводилося озиратися назад, чекаючи на черговий удар у спину. Та й дикуни почували себе жертвою, і серед них з'явилися ознаки паніки. Незабаром довелося відправити кілька парних груп, для огляду околиць міста. Одна з груп повернулася в половинному складі, причому той, хто повернувся, був на межі божевілля. Вони з напарником на короткий час розійшлися в легкому тумані, і раптом він почув несамовитий крик. Коли він знайшов свого напарника, то той був уже мертвий. А над тілом убитого стояла величезна рогата істота, яка миттєво розчинилася в повітрі.