Розділ 11

Перші арійці...

Гірка доля істот, без роду і племені. Вони були позбавлені права вважати себе чиїмись нащадками або предками. Прийшли нізвідки, і підуть в нікуди. Не жінкою вони народжені, а клоновані в лабораторії Ліліт. Їхня мати – набір яйцеклітин, їхній батько – ліріанська технологія та науковий геній Ліліт.

 Спершу він був один, створений в лабораторії Ліліт штучний екземпляр, Асу (Адаму). Завдяки своїм спритним та хитромудрим технічним прийомам, Ліліт створила істоту з усіма людськими думками та пам'яттю, пристрастями і спонуканнями, фізіологією і психологією. Людина у всьому, окрім можливості мати дітей. Навіть досконаліші ніж рохли ліріанців, вирощені на Арістоні. Нечутливий до хвороб організм, який самовідновлювався, - із звичайним розумом, почуттями та фізіологічними потребами. Але, в той же час, це було знаряддя для виконання лише певної роботи. Ліва півкуля його мозку була відключена, - як палаюча секція підводного човна, яку перекрили глухою перегородкою. В його голові була відсутня спроможність розмовляти, хоча була деяка здатність мислити. Але, все-таки, було щось у правій півкулі, що давало першому Асу можливість розширити свій словниковий запас до кількох слів: пі-пі, ка-ка, ам-ам. Його мовний всесвіт включав ще кілька односкладових слів, і це смислове поле, звичайно, було не надто велике. Але йому цього цілком вистачало.

Пройшла перша сотня років. Для дикунів пройшла сотня років генетичних експериментів. А для Ареса та Ліліт, їхніх богів, рік був як день…

Земних андроїдів вже були тисячі. Але коли в обмеженому просторі «райського саду» їхня чисельність перейшла критичну лінію, то постало питання їхнього розселення. Перед цим Ліліт провела серію незвичайних генетичних експериментів. Потім вона дозволила кожній, новоствореній групі дикунів, йти своїм шляхом. Але кожна така група йшла своїм шляхом ізольованою від інших територій. Ліліт оцінювала перспективи кожної групи, щоб визначитися з людиною майбутньої арійської раси. Так було створено акліматизаційні зони, які об'єднувалися в загальну екосистему планети.

З планети Арістон ліріанці доставили мутовану траву, кактуси та папороті. Потім був солончаковий полин, дика люцерна, пирій і дика цибуля. Після рослин настала черга тваринного світу. Для розпушення бідного азотом ґрунту завезли норних: мишей та тушканчиків. Для контролю їхньої популяції знадобилися хижаки: яструби, сови та шуліки. Чисельність комах регулювали кажани. Потім настав час лікарських рослин. Понад сто видів їстівних рослин було відібрано, випробувано та адаптовано до умов нової Землі. Ліріанці перевели екосистему в стан рухливої рівноваги, розуміючи, що найменша помилка може її зруйнувати. Вони оцінювали можливі наслідки, зберігаючи баланс у природі. Іноді, правда, давалася взнаки білкова несумісність нових форм життя, і вони поверталися до первинних формул. Головне для них було відновити біохімічну «фабрику» Землі, регулюючи її фотосинтез. Ліріанська робота не припинялася ні на мить: вони будували, садили, навчали та наставляли дикунів.

Найбільш типовий, з перших дикунів, мав зріст трохи більше метра, з великими очима та довгими руками. Плескатий ніс, і рот кутами вниз, робили його обличчя жорстоким, а особливо, коли він скалив у посмішці свої жовті зуби. І коли Ліліт пробивалася до його свідомості, то в неї виникало відчуття, що вона чіпає щось обмотане целофаном. Але його мозок вміло відбивав втручання чужої свідомості.

Ось і зараз один із них стояв перед Аресом, і скалив свої жовті зуби. Ліліт дивилася на брата і посміхалася. Вона вміло керувала ними ментально, як маріонетками, але Аресу це завжди здавалося огидним.

- У кожного дикуна своя індивідуальність, якого не візьми, - промовила Ліліт. - Що не дикун - свій характер, свій темперамент, але всі мають однакову частинку розуму.

- А більше й не потрібно, - відповів Арес. - Трохи розуму та індивідуальності, щоб осмислити себе, цілком достатньо. А як справи з їхньою мовою?

- Спочатку вони не могли говорити, але я дала їм таку можливість, - відповіла Ліліт. – Це було нелегко, бо їх язик та горло не пристосовані для членороздільної мови. Ліріанці не планували наділяти їх мовою. Але я застосувала генетичне схрещення, і вони тепер можуть говорити.

Арес з цікавістю поглянув на сестру.

- Ти хочеш сказати, що їхня мова передаватиметься в спадок? Твоє хірургічне коригування закріпилося в генах?

Ліліт похитала головою.

- Я цього не можу стверджувати. Але років за двадцять, мабуть, ми отримаємо відповідь. В мене був добрий матеріал, але роботи ще дуже багато. Найцікавіше ще попереду. Ти знаєш, Аресе, вони вже є людьми за всіма параметрами, за винятком одного…

- Вони не можуть мати дітей, – завершив Арес.

- Так. Вони стерильні, абсолютно стерильні. Я не можу розгадати таємницю біологічного зачаття. Я створила хромосоми і гени, здатні до зачаття, але все безуспішно.

- Ти забула створити польову форму, - підказав Арес сестрі. - Таку собі інформаційну матрицю. Спробуй, і я думаю, що в тебе все вийде.

- На мене твоя порада діє відразливо, - здригнувшись, сказала Ліліт. – Генетичний експеримент може зазнати фіаско, якщо його проводити таким чином. Але, я все-таки, спробую.