*******

Арес був трохи вражений цим зізнанням, воно його розчулило.

- Ну, гаразд, я стану Імператором без імперії, - промовив Арес. – Але це буде трохи пізніше, і я завжди діятиму на свій розсуд.

За кілька годин Чиктот вже стояв, спираючись на парапет диспетчерського пункту невеликого космодрому, за імператорським палацом. Над південним горизонтом висів плескатий Місяць, до якого Чиктот ніяк не міг звикнути. Місяць біля Землі з'явився вже після Потопу, коли Земля, зробивши серію перекидів, і пристойно відлетівши від Сонця, захопила у своє поле цей супутник Марса. Згадавши свою Атлантиду, Імператор насилу впорався з люттю, що охопила його. Він труснув головою, відганяючи гнів, і озирнувся на посадкове поле. Там було кілька бойових віманів, доставлених з планети Арістон, і які також нагадували йому про Атлантиду. Туга стиснула груди, і на Чиктота нахлинула хвиля жалю до себе, яку він з презирством відкинув. Імператор не міг змусити себе називати цю нову Землю своїм домом, і думав, що навряд чи колись зможе. Але зараз він думав навіть не про себе, а про своїх онуків і про Нікатею, які повинні знайти тут те, що їх буде надихати і зміцнювати.

Десь вдалині пролунав свист газотурбінних двигунів гальмування, через що завібрував парапет, на який спирався Чиктот. «Сідає штурмкатер Титанів Атлантиди, - подумав Імператор». Сьогодні Арес шліфував свої навички пілота. Чиктот розвернувся і почав підніматися сходами, що вели до самого диспетчерського пункту. Потрібно зустріти Ареса, і сьогодні ще треба показати йому Сховище Мудрості. Потрібно поспішати, адже невідомо, скільки відміряно йому часу, в цьому світі.

Це Сховище знаходилося глибоко під землею, в самому центрі Міста Семи Пірамід. Ця грандіозна споруда набагато перевершувала за міцністю всі інші конструкції, створені атлантами до Потопу. Воно було розраховане на те, щоб пережити будь-які катаклізми. І там зберігалися не інформаційні кристали-флешки, як в Атлантиді, а там зберігалися книги, які були зроблені з дуже міцного матеріалу, на основі волоконної целюлози. Кожна книга зберігалася в окремому контейнері, із надтвердого металу. На кришці кожного контейнера містилася назва книги, написана мовою атлантського санскриту. Контейнери розташовувалися в спеціальних камерах, яких було сто сорок чотири. Кожна людська субраса, яка проживала на Землі, мала свою окрему камеру, в якій зберігалися тільки її рукописи. Ці надміцні камери замикалися хитромудрою системою кодів і поворотів кулястих ручок.

    Сьогодні Імператор Чиктот збирався відвести Ареса до цього Сховища Мудрості, і показати йому всі замки та коди, що охороняли його. Але сьогодні він Ареса не діждався…

А в цей самий час Арес професійно посадив свій віман на невеликий майданчик, на краю міста, і повільно пішов порожньою вулицею, залишаючись зовні байдужим до відблисків, на стінах будинків. Невтихаючий вітер тріпав його плащ і розвівав довге біле волосся, намагаючись проникнути в самі глибини його душі. Це місто вже давно стало йому рідним домом, і на такі дрібниці він не звертав уваги.

Арес дійшов до кінця вулиці і повернув ліворуч, до непомітної будівлі, серед молодих дерев. Відразу, за дверима, почалися сходи, висічені в товщі монолітного каменю, які вели вниз. Виючий зовні вітер затих, перетворившись на тихий і свистячий шепіт. Тепер цей свистячий звук був скрізь, даже в кам’яних стінах.

Арес машинально поклав праву руку на рукоятку метеоритного меча і почав спускатися кам'яними сходами, що закручувались спіраллю, в нижню залу, - Храм Посвячених. Кришталеві кулі, що плавали в повітрі, біля підніжжя сходів, випромінювали слабке червоне світло, яке мерехтіло на нерівних, грубо обтесаних стінах нижньої зали. Очі Ареса не одразу звикли до цього освітлення.

- Арес, ти спізнився, - пролунав громовитий голос, ніби десь зверху.

Троє високорослих ліріанців, утворивши напівколо посеред зали, сиділи в напівтемряві, на позолочених кріслах.

- Садівники Землі не повинні чекати людину, навіть напівбога, - промовив один із тих, що сидів.

Арес підійшов ближче до них, зупинився і коротко вклонився.