Розділ 9

    Після тривалого перебування на Землі, ліріанці покинули планету, залишивши Чиктота, зі своїми підлеглими, самим відновлювати наступну цивілізацію.

В один із сонячних днів Арес ходив центральною залою імператорського палацу, розглядаючи свою тінь від сонця, що стрімко опускалося. Він старанно намотував кола навколо золотого трону.

- Діду, я весь у сумнівах. Цей трон дуже привабливий, звичайно, але в мене досить багато інших планів, окрім як просижувати свою задню частину на ньому.

Імператор скоса поглянув на двадцятирічного юнака, відзначаючи, що в його рисах починали проступати риси його сина, Валіуса, Командора Титанів Атлантиди. Але, водночас, він ставав схожим і на ліріанця, свого батька. Але, як і Валіус, він більше цікавився своїми особистими справами, аніж державними проблемами. Валіус свого часу відмовився від імператорського трону, і цей гне туди ж.

- Ти маєш зробити правильний вибір, - сказав Чиктот. – Без сумнівів, треба залишити час для особистих інтересів, але все ж таки…

Арес задумливо пом'яв мочку вуха. Імператорський трон обтяжував і пригнічував його, з набагато більшим задоволенням він вирушив би в земний «райський сад», де Ліліт проводила експерименти з дикунами. Хоча, це теж не дуже цікаво.

- Мене дещо турбує, - промовив Арес, сідаючи на трон.

- Я слухаю тебе.

- Яку релігію сповідуватимемо? Віру в Бога Ра?

- Релігія – це справа правителя, його суто особиста. Це твоя справа, Аресе.

- Я так і думав. Тоді я можу говорити про свою нову релігію?

- Тільки врахуй одну особливість: жреці будь-якої релігії завжди пов'язані з владою, і не завжди рука жреця рухається згідно волі Бога. Уважно слідкуй за ними, бо втратиш владу від найменшої помилки.

- І як мені розуміти твою пораду? - запитав Арес.

- Якщо хочеш досягти успіху, то завжди спостерігай за жрецями. І залучай їх для здійснення певних завдань. Але завжди пам'ятай: вони орієнтовані лише на своє майбутнє потомство.

- Ні, діду, все ж буде краще, якщо я ніколи не стану імператором, - промовив Арес. – Я говорю це з чистого егоїзму. Нам із Ліліт потрібен час, щоб навчитися жити з тим, що ми собою являємо.

Арес раптом замовк, і запитливо глянув на діда. Він висловив свою думку, як вони й домовлялися з Ліліт. І зараз він чекав, що відповість Чиктот.

При світлі кришталевих куль Імператор уважно вдивлявся в обличчя свого онука.

- Коли досягнеш потрібного віку…

- Я вже досяг потрібного віку, - перебив його Арес.

Він уважно подивився на діда, неквапливо похитав головою і торкнувся своїх грудей.

- Це людське тіло, і в цьому немає сумніву. Але я не зовсім людина, і ти про це чудово знаєш. Я старший за тебе, Імператоре Атлантиди. Порівняно зі мною, ти хникаюче немовля. Я пам'ятаю події, яким мільйони років. Я навіть пам'ятаю ті часи, коли на Землі правили клешоногі.

- Не тіш себе цими ілюзіями, Аресе, - тихо сказав Чиктот.

Арес повільно кивнув головою. Справді, навіщо? Навіщо виплескувати назовні всю цю пам'ять, про минулі тисячоліття? Потрібно просто зосередитися на дикунах.

- Так, ми маємо відродити людську цивілізацію, - сказав Арес. – Це наш хрест, і я усвідомлюю це, і визнаю це.

Чиктот мимоволі закусив нижню губу, чим видав своє хвилювання. І тут він згадав, що колись Валіус сміявся з цієї його звички.

- Я лише Імператор Атлантиди, якої більше немає в цьому світі, - сумно сказав Чиктот. – А ти – син Лорд Бога.

Арес засміявся і промовив:

- Діду, ти хвилюєшся?

- Ти теж смієшся з мене?

- Сміятися з грізного Імператора Великої Атлантиди? Ніколи. Це Валіус сміявся з тебе. До речі, він і зараз сміється.

Чиктот стурбовано насупився і спитав.

- Ти хто, Аресе?

- Я ще не знаю відповіді до кінця, і знати поки що не хочу.

Дещо заспокоївшись, Чиктот кивнув.

А потім був довгий монолог Ареса, під час якого Чиктот дедалі більше дивувався його манері говорити та жестикулювати. Наче перед ним стояв його втрачений син, Валіус.

- Ти нагадав мені Валіуса, - зізнався наприкінці Чиктот.

- Це завдало тобі болю? - запитав Арес.

- Якоюсь мірою, так, - з гіркотою сказав Імператор. - Але тепер я знаю, що частина його живе в тобі.

- Ти впевнений в цьому?

Чиктот щосили спробував дати зрозумілу відповідь онукові, але нічого не вийшло.

- Діду, тебе це дуже хвилює? - запитав Арес.

- Воно мене не просто хвилює, воно мене дуже турбує. І ти знаєш причину. Я дуже любив Валіуса, хоча ніколи йому про це не говорив.