*******

Підійшла Нікатея.

- Аресе, мені якось не по собі, - промовила вона. – В мене таке відчуття… дивне та жахливе відчуття…

- Я тебе розумію, - тихо відповів Арес матері. - Минули спогади давлять.

До них наблизилась Ліліт.

- Як вам це подобається? Що кажуть ваші серця? В мене все це, скоріше, викликає жах, аніж захоплення.

- Знову повертаємося в печери, - підводячись з колін, промовив Імператор. – А ті піраміди, що всередині міста, нагадують мені мармурові надгробки, які стануть нашими саркофагами.

Ліліт мерзлякувато зіщулилася, і зробила кілька кроків вперед. Раптом її опанував дикий страх: безглуздий і незрозумілий страх перед майбутнім. Цей страх скував холодом її тіло та душу. Чи зможе вона полюбити цю чужу для неї планету? Вона не знала відповіді, і тому неохоче видавила з себе:

- Ми самі обрали цей шлях, і тому підемо ним до кінця. Але спочатку доведеться прибрати весь цей мотлох після Потопу, перш ніж можна буде побудувати тут щось привабливе. А це означає, що в нас буде купа роботи. Я вже маю повнокровну програму відродження Землі, яку я обов’язково виконаю. Наша цивілізація зростатиме в геометричній прогресії, враховуючи людську здатність до відтворення.

Незабаром всі вже входили в зруйновані Золоті ворота Міста Семи Пірамід. Міські стіни, біля воріт, потріскалися та покришилися, але на них можна було побачити злісні графіті, які містили відверті прокляття на адресу атлантських чаклунів. Далі, по обидва боки центральної вулиці, стояли зруйновані палаци з фасадами без вікон. Подекуди, на місці будинків, залишилися тільки купи каменю, перемішаного мулом та вибіленими кістками. Між камінням росла пожовкла трава, в якій валялися срібні та золоті кубки, різне кухонне начиння, шматки мармуру та залишки меблів. Вцілілі будинки вкрилися білим нальотом піску та глини. На деяких спорудах були відсутні дахи та частини стін. Водні канали, по краях головної вулиці, висохли до самого дна. Місто було величезним, але сильно зруйноване потопом. І вся ця ситуація була схожа на дешеву декорацію, до грандіозної театральної постановки.

- А хто відповість за це? - крикнула в порожнечу Ліліт. – Попередній світ зруйнований, а наш статус у цьому безлюдному та ворожому світі ще не визначений. Я правильно виклала факти?

Нікатея докірливо подивилася на дочку.

- Так, ти правильно виклала факти. Тільки цей безлюдний та ворожий світ – це твій рідний дім, де ти народилася.

- То я вже бувала тут раніше? - дзвінко засміялася Ліліт. – І тому я вловлюю такий рідний запах лайна!

Нікатея промовчала, вражена словами дочки. Але який сенс ображатись на неї, якщо загинула ціла цивілізація. І їм усім доведеться починати з самого початку. Перевага царського народження, колишнє багатство та влада на цій Землі - все це тепер нічого не значило.

Чиктот послав атлантів обстежити руїни, і через деякий час вони повернулися з мішками фруктів. А ще Форес, начальник імператорської охорони, виявив уцілілу криницю з чистою водою.

- Місто порожнє, - доповів Форес. – Але на сході ми знайшли дивних людей, з темною шкірою та жовтими очима. Зустріли вони нас цілком привітно.

- Темношкірі кажеш, - задумливо промовив Чиктот. - І багато їх?

- До півтисячі. Вони живуть у дерев'яному селищі, біля східного муру. Рослі та здорові, і жінки в них гарні.

- А вони не сказали тобі, звідки прийшли? - запитав Чиктот. - Вони знають, що це за місто?

- Ні, не знають. Вони безглуздо посміхаються, і ні про що поняття не мають.

- Я знаю, звідки вони, - сказав Чиктот. - Це залишки лемурійців, які вижили, бо ховалися до Потопу в підземних тунелях. Такий собі сюрприз для нас, від Імператора Ану.

- Але це ще не все, - сказав Форес.

- Що ще? Ти побачив золотого дракона? – з посмішкою запитав Чиктот.

- Дракона не побачив, але за стіною, по всьому полю, валяються тіла сплячих людей. У кожного при собі сумка, наповнена їжею. Вони всі сплять, зрідка конвульсивно посмикуючись. З відкритих ротів іноді вириваються незрозумілі звуки.

- Це один із видів ліріанського гіпнозу, який впливає відразу на всі органи почуттів – на очі, вуха, ніс та рот, – зауважила Ліліт. - Енліл мене цьому вчив.

- Це все, чого він тебе навчив? - запитав її Арес, і одночасно звернувся до Фореса. – Тих, хто спить, викинули з нашого корабля. Це рохли з Арістона, вони самі визначаться в цьому світі.

Коли всі підійшли до центрального кварталу Міста Семи Пірамід, то вже наближалися сутінки. Чиктот очікував побачити тут картину зруйнованих будівель та споруд, але всі руїни після Потопу, на цій території, були прибрані та підчищені. В центральному кварталі вже височіли нові будівлі та споруди – вищі, міцніші, і з товстішими стінами.

Чиктот здивовано подивився на свій відремонтований імператорський палац, і радісно вигукнув:

- Відродився, як фенікс з попелу, і тому наша історія продовжується! Дякую ліріанцям!

Будівля імператорського палацу виглядала, наче усічена ступінчаста піраміда, висотою близько ста метрів. Ця химерна споруда була складена з багатьох величезних блоків, щільно підігнаних один до одного. Кожна ступінь піраміди була цілим поверхом. Нагорі знаходилася головна вежа, з якої відкривався чудовий вид на всю територію міста, і всього того, що було за його межами. З цього оглядового майданчика можна було побачити те, що біля південної стіни, в болотах, повзали, плавали та копошилися якісь жахливі істоти. На заході нескінченно тяглася пустеля, яка впиралася у висохле русло колись повноводної річки. Зараз там не було нічого, крім пісків, обвітрених скель та колючої порослі. А те, що було на сході, всі знали з доповіді Фореса.