Розділ 6

 В один із сонячних днів, Арес і Ліліт вирішили прогулятися, за межі скляного купола, який накривав місто. Їм було цікаво дізнатися, як же облаштований той Райський Сад, про який так захоплено розповідав Енліл.

 Без проблем оминувши шлюзові ворота, вони вийшли на широку дорогу, за куполом міста. Навколо стояла дзвінка тиша, яка іноді переривалася незрозумілими дивними звуками з неба. По узбіччі дороги тягнувся густий чагарник, за яким нічого не було видно. Тут було трохи моторошно та страшнувато. І тут же, ніби доповнюючи цю моторошність, на дорогу вистрибнув шаблезубий тигр. Ліниво глянув на дітей, щось подумав, і нехотя побрів по своїх справах. Потім над головою пролетіла шумлива зграя птеродактилів.

 - Тут нас можуть на шматки порвати, - зауважила Ліліт. - Це місце мені не подобається.

 - І мені не подобається, - погодився Арес із сестрою. - Але повертати назад я не збираюся.

 За першим поворотом дітей, з усіх боків, обступили скелі, які швидко змінилися лісом. Це був дивний ліс, наповнений величезними деревами, з соковитим зеленим листям золотистого відливу. Легкий вітерець ворушив це листя, наповнюючи повітря легким п'янким ароматом. Сонячне світло фільтрувалося густими кронами дерев, і тонкими промінчиками пробивалося вниз, подібно до золотих струн чарівної арфи. Аресові раптом захотілося піднятися на вершину найбільшого дерева, і згори подивитися на цю дивну планету.

 - А мені подобається це місце! - крикнув Арес із-за дерева, і Ліліт одразу відгукнулася.

 - Може поставимо будинок, і будемо тут жити-поживати!

 - Слушна ідея, треба обдумати твою пропозицію, - відповів Арес, поперхнувшись від сміху.

 Одразу за лісом стало жарко та душно, і Арес вирішив стягнути з себе сорочку.

 Ліліт різко зупинила брата.

 - Не роби цього, - сказала вона. – Незважаючи на густу хмарність, кількість ультрафіолету є достатньою, щоб отримати опік.

 Як не дивно, але Арес послухав її поради.

 Згодом дорога скінчилася, і знову почався ліс. Тут відчувався надлишок кисню, із запахом озону. Черевики почали грузнути в липкому ґрунті. Звідусіль лунали дивні звуки: свист, шорохи, ляскання крил і тихе гарчання. Ці звуки здавалися особливо гучними в стислому повітрі.

 Цей ліс був незвичним, і все довкола було неординарним. Різноманітність дерев була просто неймовірною, - від карликових, і до струнких гігантів, більшість з яких була обплетена ліанами. Такою ж різноманітною була й крона дерев. Жодної зелені, переважали коричневі та червоні тони, з фіолетовими та золотистими відтінками. Такого ж кольору була й трава, яка щільним килимом накривала землю. Все це справляло враження якоїсь похмурої пишності та штучності.

 Небо над головою було перламутрово-сірим. Низькі хмари рухалися по ньому нескінченним потоком.

 Арес уважно подивився на Ліліт, зустрівшись з її очима, які раптом стали зеленими.

 - Що ти знаєш про природу цієї планету? Я впевнений, що ти шукала інформацію про неї.

 Ліліт кивнула.

 - Вважається, що спочатку вона належала до венеріанського типу, доки не зіткнулася з гігантським астероїдом. Ударна хвиля, що виникла внаслідок удару, забрала з собою більшу частину атмосфери. Але частина залишилася, і її було достатньо, щоб продовжилася хімічна еволюція, дуже схожа на земну. Фотосинтез ніби. Потім все прийшло в норму. Буває, що тут іноді лютують бурі та урагани, і ще тут висока тектонічна активність. В історії цієї планети були періоди надвисокої спеки та тривалої посухи, але це було ще до її заселення ліріанцями. Але останні й не збиралися тут жити, а лише проводити експерименти над людьми.

Ліліт подивилася на Ареса, давши зрозуміти, що вона закінчила. Арес мовчки кивнув на знак згоди.

За кілька сотень метрів, одразу за деревами, діти вперлися в стіну. Арес уважно роздивився цю стіну, з червоного каменю, на вершині якої повільно крутилися сенсорні датчики. Вони мовчки пішли вздовж цього муру, і незабаром вийшли до величезних воріт.

По обидва боки, від воріт, височіли статуї смурних залізних воїнів, які тримали гігантські мечі. Вони піднімалися на десять метрів над землею, і мали людські пропорції. Сонячні промені відбивалися від їх металевих обладунків та палаючих кварцових очей. Придивившись уважно, Арес зрозумів, що певні частини цих воїнів, переважно голови та руки, просто палахкотіли залишковим електромагнітним полем. Кожну з колон, за цими статуями, обвивали гігантські змії, які наче ворушилися в сонячних променях. Видовище було не з приємних, і діти на якусь мить заніміли.