*******

Раптом Арес перебив Енліла.

- Це все кумедно, про що ти розповідаєш. Але мене цікавить, як загинули перші атланти?

- Ти такий же нетерплячий, як і твій дядько, принц Валіус, - відповів Енліл, - май витримку.

Арес зобразив посмішку, а Енліл продовжив.

- Після багатьох тисячоліть свого існування, рмохали об'єдналися і створили імперію Тайяма, зі столицею Майюн на березі океану. Але паралельно з імперією Тайяма, Садівники Землі створили другу атлантську субрасу – тлаватлів. Тлаватлі населяли острів Му, за тисячу кілометрів від Тайями. Упродовж тисячоліть князівства диких тлаватлів воювали між собою, доки один хитрий вождь, Акхантон, не об'єднав їх в одну імперію. Після об'єднання він, на чолі тлаватлів, пішов війною на рмохалів, і обложив їхню столицю Майюн, намагаючись взяти її змором. Але велика армія тлаватлів, яку задіяли в облозі, поступово розоряла імперію рмохалів. Зі своїх космічних кораблів ми довго спостерігали за цією першою війною двох субрас Атлантиди. Двохсоттисячна армія кудлатих тлаватлів, осідлавши ведмежоголових слонів і розлючених динозаврів, вступила в першу нищівну битву людей та звірів. Це було грандіозне видовище. Передові фаланги рмохалів наїжачилися двадцятиметровими списами, за ними встали собакоголові воїни-мутанти зі щитами, - величезні, як слони. За собакоголовими стояли десятиметрові люди-тигри, - з мечами та списами. І коли на ці три ряди побігли динозаври, закуті в броню, і полетіли зграї ящерів, - то весь світ закрутився в кривавому хороводі. А потім на півночі з'явилися якісь птахи. То летіли крилаті люди, з розмахом крил понад десять метрів. Вони були схожі на кажанів з людськими головами і півметровими пазурами. Їх були тисячі, і вони розривали всіх на своєму шляху. З висоти кількох кілометрів ці хвилі колон, що билися, нагадували величезну закривавлену змію. Тоді в небі, окрім нас, були ще космічні кораблі інших цивілізацій, але всі ми зберігали військовий нейтралітет.

- І хто переміг у тій війні? - запитав Арес.

- Як завжди, ніхто не переміг, - відповів Енліл. - Але незабаром перша субраса рмохалів перестала існувати. Докладніше ця історія описана в тих книгах, що перед тобою.

    Арес уважно подивився на розкладені книги, і мимохіть здригнувся. У них була якась прихована таємниця, якесь призначення, що торкалося його особисто…

- Твій дід тут буде з хвилину на хвилину, - сказав Енліл. - Ти поки що сховай ці книги, а потім почитаєш їх на Землі.

- Я вдячний тобі за подарунок, учитель Енліл, - промовив Арес офіційним тоном. - Так, я триматиму це в таємниці. Тільки в мене нічого нема, щоб подарувати тобі натомість.

- Мені нічого від тебе не потрібно, - сказав Енліл. - Я чув, що ти майстерно володієш мечем?

- Можливо, - відповів Арес. - Цю науку мені викладає сама принцеса амазонок, тобто моя мати. Вона була найкращою фехтувальницею в Легіоні Білих Дам.

- Да? А я чув зовсім інше.

Арес голосно засміявся.

- Ти маєш на увазі її відмову від зброї? Так це було давно, і не зовсім правда. Головне, що мати навчила мене розрізняти лезо меча від його вістря, тому як серед амазонок вважалося найвищою майстерністю вбити вістрям, а не лезом.

- Твоя мати - романтик, - пробурчав Енліл. - Я взагалі проти будь-якого вбивства, хоч вістрям, хоч лезом. Але, за потреби, ми робимо це не гірше за землян. Повір мені…

- Охоче вірю, - відповів Арес. - Тим більше, що у вас колосальний досвід на цій ниві.

Енліл ковзнув очима по вікну, за яким пробігли незрозумілі тіні.

Простеживши за поглядом Енліла, Арес подумав про своє: скоро вони відлетять звідси, і він, мабуть, вже ніколи більше не побачить цього неба. І ця думка змусила його згадати про батьківський кришталевий замок, в якому він народився.

- Я давно розгадав твою таємницю, Аресе, - промовив Енліл, вирвавши юнака з дитячих спогадів. - В тебе від народження є здібності природного мага, вродженого мага. Ми це називаємо божественною магією. Чиктот казав, що тобі навіть вчитися цьому не потрібно.