ГЛАВА 15

Кожній людині, у своєму житті, належить пролити хоча б краплю власної крові, і сьогодні ця сумна доля спіткала Ареса.

Він уявлення не мав, скільки довго провалявся без свідомості. Прокинувся він у якомусь приміщенні, де було дуже холодно та мерзенно. Ще тут було темно, сиро й огидно смерділо, і стояв стійкий запах болю та смерті. Вартових поблизу не було видно, але він чув далекі голоси козодоїв. Ці голоси одразу викликали спогади про битву, і її сумний кінець…

Тіло горіло вогнем, голова розколювалася від болю, а душа від приниження. "Краще б вони мене вбили", - подумав він. Арес лежав на боці, обхопивши руками живіт, який гидко пульсував під ними. Ще боліло стегно, але Арес намагався не думати про нього. Усередині, поруч із болем, копошився якийсь смуток від невиконаної місії. Він щосили намагався змусити себе думати тверезо та ясно, але це було нелегко. Потім дуже захотілося чхнути, і він ледве стримався. Чихни він зараз, то кишки просто випадуть назовні. Просто він затис ніздрі, і зробив кілька різких вдихів через рот. Але повітря було таким смердючим, що навіть через рот, на смак, відчувався неприємний запах.

Лежачи на купі якогось ганчір'я, Арес почав розмірковувати про свою непристойну долю. Його підсвідомість швиденько намалювала «миловидну» сценку: ланцюги, вогонь і котел із киплячою смолою. Щоб якось послабити біль і переживання, він знову занурився у трансовий сон. Коли прокинувся, то поряд, як і раніше, нікого не було. Він довго лежав, закутавшись у свою порвану хутряну накидку, перебираючи в пам'яті минулі події. Невдовзі його знову потягло на сон. Це була можливість відіспатися, і забути про все.

Арес спав. Він спав так міцно, як не спав навіть немовлям, ледве вилупившись із яйця. Но навіть уві сні він усвідомлював, що з кожною миттю зісковзує все далі і далі, до бездонної прірви вічного забуття. Аресові снилися сни. Перші видіння були похмурими і невиразними, вони стосувалися останнього Всесвітнього Потопу на Землі. Потім з підсвідомості почали виринати якісь образи, які змінювалися різнокольоровими картинками. Намагаючись докладніше розглянути деякі образи, Арес ще глибше поринав у сон, де було затишно та спокійно. Потім у просторі виник чийсь силует. Він коливався, немов міраж у розпеченій пустелі, - то наближаючись, то віддаляючись. Уві сні Арес спробував дотягнутися до видіння, але воно уникало його. І тут темрява почала засмоктувати Ареса, і в ній було важко дихати, неможливо думати. Різні видіння та образи оточили Ареса, але він розумів, що все це з чужих снів. У сні Арес розрізняв бажання та прагнення атлантів та амазонок, ліріанців та козодоїв, риптоїдів та рептилоїдів. Видінь були сотні та тисячі. Вони пропливали повз нього, і зникали в безкінечності. У центрі всіх цих видінь, що змінювалися, виник новий образ. Серед усіх цих туманних образів він чітко виділявся, і швидко почав збільшуватися в розмірах, височіючи над маленьким Аресом. Це була граціозна фігура Золотого Дракона, який прокидався та розправляв свої величезні крила.

- Батьку!

У просторі пролунали тихі, але тверді слова: «Ти маєш право робити все, що забажаєш. Адже ти Бог, Арес». Після цих слів фігура Золотого Дракона почала повільно розпливатися.

Невідомо, скільки ще раз Арес прокидався, і знову занурювався в сон. І наяву, і уві сні, він весь час чекав…

І таки дочекався. За ним нарешті прийшли.

Якоїсь миті залізні двері відчинилися, і камеру залило світло. Арес заплющив очі, і його тут же підняли і підхопили під руки.

Потім його повели кам'яним тунелем, що охоронявся озброєними козодоями. Вони, мабуть, не боялися його, а скоріше побоювалися. А Арес швидше не йшов, а його тягли під руки. Запитань він нікому не ставив, та й його супровідники красномовством не блищали.

Нарешті його втягли до величезної блискучої зали.

Посеред зали, на величезному кам'яному троні, сидів козодой в золотих обладунках. Високий і могутній, він мав статуру людини-воїна і силу сталевого велетня. Тільки козляча голова, з гіллястими рогами, псувала цей шляхетний вигляд. А ще чорні, як вугілля, зуби, і люта злість у червоних очах ніяк не викликали симпатії. З рота вивергалися клубочки диму, наповнюючи повітря запахом озону. Величезні копита на ногах, пазурі на руках, а на поясі з обох боків парочка коротких мечів, із чорної сталі. І цей демон із лютим задоволенням посміхався, спостерігаючи за зв'язаним Аресом.

А Арес стояв перед ним на колінах, і щосили чинив опір гіпнозу козодоя. Він нічого не міг протиставити грубому вторгненню в його розум, його залізна воля тріщала перед ментальною силою цього демона. У мозку Ареса виникали образи, і ніби хтось, шар за шаром, знімав всю інформацію з його підсвідомості. Це втручання в мозок відгукувалося пекучим болем, - електричні розряди пронизували голову Ареса. Але в якийсь момент чіпкі щупальця покинули його голову, і він обм'як. Голова пульсувала від болю, а в мозку була суцільна каша, з думок та образів.

- Як почуваєшся, син Абадона?

- Погано я почуваюся, - відповів Арес. - А що такий красень як ти, робить у такому смердючому місці?

- Я й не думав, що в тебе вистачить сміливості спуститися в наш світ, - промовив демон, незважаючи на грубість Ареса. - Який у цьому сенс?

- Може, я просто дуже цікавий. Тільки і всього.

- Ти доблесно бився, син Абадона, і я ніколи цього не забуду, - промовив козодой. – Але цю битву ти програв.