***

      Спочатку це було таке собі неприємне лоскотання нервів. Але коли з'явилися купи трупів, то це лоскотання закінчилося. Всі ці дивні смерті, та містичні зникнення дикунів, добряче нервували Ареса. Потрібно було відновлювати людську цивілізацію, а тут весь час доводилося озиратися назад, чекаючи на черговий удар у спину. Та й дикуни почували себе жертвою, серед них з'явилися ознаки паніки. Незабаром довелося відправити кілька парних груп, для огляду околиць міста. Одна з груп повернулася в половинному складі, причому той, хто повернувся, був на межі божевілля. Вони з напарником на короткий час розійшлися в легкому тумані, і раптом він почув несамовитий крик. Коли він знайшов свого напарника, той уже був мертвий. А над тілом убитого стояла величезна рогата істота, яка миттєво розчинилася у повітрі.

      Чиктот послав на те місце Титанів, зі своєї охорони, але вони лише принесли тіло вбитого. Проаналізувавши всі ці факти, Рада зрозуміла, з ким вони мають справу. На Землі, за всіх часів, були лише одні істоти, здатні на такі звірства. Це були мутанти цивілізації Деро, – козодої з сузір'я Веги.

      Потім ще були нові смерті та зникнення, що серйозно порушувало спокій цього світу. А потім хтось виявив, далеко за містом, нагромадження кам'яних блоків, які приховували вхід до підземного тунелю. І поки Рада хоч якось зреагувала, цей підземний хід, якимось дивом, завалився наглухо, утворивши величезний котлован. Всі, включаючи Чиктота, серйозно запанікували.

      Нікатея стояла біля овального вікна, спиною до всіх, хто був у дорадчому залі. Але вона виразно чула все, що відбувалося за її спиною: тигрові кроки Ареса, рапорти Титанів і короткі накази Імператора Чиктота. Все це здавалося їй величезною дурістю, але переконувати сина та батька їй не хотілося. Нікатея зробила зусилля, щоб відігнати думки про Ліліт, і повернутися до реальності. Да, козодої - це найважливіша проблема в даний час, але Арес не здатен тверезо мислити в такому нервовому стані. Нікатея відійшла від вікна, зробила крок до нетерпляче крокуючого по кімнаті Ареса, і взяла його за руку.

      - Ти, в жодному разі, не повинен втрачати голову. Тим більше що козодоїв поблизу немає, їх потрібно шукати в іншому місці.

      - Очікування їхнього удару викликає тривожність, в мене зник апетит.

      Нікатея засміялася.

      - А в іншому все гаразд?

      Арес хитро примружився, і неквапливо відвів руку матері.

      - Так, в іншому все гаразд.

      - Дивно, якими збігами обдаровує нас життя, – зауважила Нікатея. – Я дуже часто згадую свій похід в підземелля, з сестрою, і наш бій з козодоями. Напевно, це у нас спадкове – битися з ними. Але, крім козодоїв, тебе ще щось турбує?

      - Дуже багато ще чого, - відповів Арес, намагаючись вловити зміст сказаного.

      - Розкажеш матері?

      - Можу, але тоді ти станеш частиною моїх проблем.

      - Я все це життя буду твоєю проблемою, Аресе. Відповідай мені чесно, ти вступав у контакт із Садівниками Землі?

      - Так.

      - З якою метою?

      - Це їхні маніпуляції. Вони борються за владу, і просили мене визначитися.

      - І чий бік ти вибрав?

      - Нічий.

      - Чому ти раніше не розповів мені про це?

      - Навіщо?

      - Порадитись. Я маю особливі знання, і не думаю, що я поступаюся ними Садівникам Землі.

      - А чому ти не вчила мене?

      - Я поганий вчитель, синку. Мені не подобається наставляти людей.

      - Але ж ти вчила Ліліт?

      Нікатея примружилась і запитала:

      - Хто тобі таке сказав?

      - Ліліт сама обмовилася, але просила мене мовчати.

      - Твоя сестра ніколи не обмовляється, вона тебе попередила. Ніколи не будь їй ворогом, Аресе.

      - А що, вона така небезпечна?

      Нікатея схилила голову та посміхнулася.

      - Вона не лише небезпечна, а ще й хитра і підступна.

      Арес знизив плечима і обернувся до вікна.

      Через якийсь час Нікатея промовила:

      - Ризикну припустити, що це тебе засмутило.

      - Небагато. А як ти гадаєш, рептилоїди виходили з нею на контакт?

      - Я впевнена в цьому. Але ти, зрештою, син Князя цього Світу, і керуйся цими міркуваннями.

      Мати з посмішкою підійшла до Ареса, і нахилилася над ним. Очі її потемніли, а обличчя набуло якихось вічних, позачасових рис, — вона раптом стала істотою без віку. І Арес тут зрозумів, що ніколи не знав її справжнього віку. Зараз обличчя матері випромінювало якусь древню могутність.

      - Майбутня цивілізація, яку ви створюєте з Ліліт, приведе тебе до слави, – прошепотіла Нікатея Аресу на вушко.

      - Якого роду слави? - запитав Арес.