ГЛАВА 12

Арес чекав, він завжди вмів чекати. Ось і зараз Арес безмовно стояв біля воріт резервації, схрестивши руки на грудях. Навколо нього, в променях полуденного сонця, порхали химерні метелики, з візерунчастими прозорими крилами. З обох боків розкинулися оливкові сади, які потопали у цвіті. А там, за воротами, знаходилася проблема, що мучила його, що тиснула на плечі важким тягарем нескінченних очікувань…

      Арес відчував ці незліченні чужі життя, котрі копошилися за воротами, в Райському Саду. Він їх відчував, як своє власне. Тільки ці чужі життя мали одну особливість, - вони являли собою грубий тваринний початок. За цими райськими воротами знаходився некерований натовп, який не уявляв собі реальностей цього світу.

      Арес махнув рукою, і ворота відчинилися. За ними височів громіздкий дерев'яний поміст, оточений натовпом дикунів. І дикуни все підходили і підходили до помосту, з різних боків. Але цими рохлами їх зібрання не обмежувалося. Між ними були люди, які заросли шерстю, і були вкриті шкірою, схожою на луску. Ще були волохаті, як бджолині трутні, і були довгорукі, з короткими м'язистими тулубами. Осторонь, окремою групою, юрмилися особини з головами левів, ведмедів та орлів. І всі ці мутанти, з розумними очима та потворними тілами, були людьми. Їх уважні очі, вільні пози, і ще багато інших ознак говорили про приналежність їх до роду людського, що зароджувався.

      На помості стояв Асу, і проповідував прості життєві істини. Цей новоспечений проповідник повільно рухав руками в такт слів, ніби гіпнотизував оточуючих. Його мова складалася із свистячих звуків та піснеспівів, хоча Арес особливо і не прислухався. Арес просто вивчав одну групу дикунів, яка юрмилася осторонь. Всі вони були довговолосими і безбородими, з ніжною синюватою шкірою без зморшок. На них були довгі сірі сорочки, з грубої тканини, і серед них неможливо було відрізнити чоловіків від жінок. Арес перевів погляд на обличчя проповідника, на помості.

      Асу... Він кардинально відрізнявся від навколишнього натовпу. Мохнате обличчя в зморшках, свистяча тиха мова. Доброзичливий і проникливий Асу. Той, хто пізнав суть, з якої зіткані людські мрії, і виліпив з неї логіку, норми життя і поведінки. Він удосконалив своє життя, навіть не розуміючи, як це в нього вийшло. А якби й розумів, то що з того?

      Арес виразно відчував розпач цього натовпу. Він відчував їх непереборний страх перед тим, що їм незабаром прийдеться покинути цей «райський сад», - цю свою кумирню, яку їм спорудили боги. Вони залишать тут свої звички та розумовий стереотип про щастя, зумовлене певними речами.

      Якоїсь миті очі Ареса і Асу зустрілися.

      - Відчуйте почуття благовидного страху перед богом Аресом! – вигукнув Асу. – Приготуйтеся до поклоніння та покори!

      - Поклоніння та покори! – ехом озвався натовп.

      Страх, що йшов від них, був для Ареса відчутним. Він постояв ще трохи, не рухаючись, чекаючи, поки не зникне їхній страх перед невідомою силою. Незабаром вони заспокоїлися.

      - Бог Арес, ти багато робиш для нас! - крикнув з помосту Асу.

      - Це не так! - крикнув Арес. - Якщо хочете порадувати мене, постарайтеся трохи розправити плечі. Позбудьтеся свого страху!

      - Це можуть тільки такі, як ви, - крикнула якась жінка. – Але не такі, як ми!

      - Ви самі себе не знаєте! – пролунав голос за спиною Ареса. Він розвернувся і побачив Ліліт.

       Серед земляних халуп та вигрібних ям, Ліліт здавалася тут істотою з іншого світу. Вона була напрочуд гарна, з ніжними і правильними рисами обличчя. А блискуча бронзова шкіра надавала їй подібності до античної статуї, в яку вдихнули життя. Арес зауважив, що рохли пильно стежили за кожним її рухом, навіть не намагаючись стати на її шляху. Навіть найсильніші і найзліші з них, трималися на пристойній відстані від неї. Вони знали, що ця висока та витончена дівчина легко знищить будь-кого з них, а то й десяток одночасно. Деякі з них пам'ятали, що в гніві Ліліт була знаряддям руйнування, чудовиськом в ангельському вигляді.

      Вона підійшла і поклала Аресу на плече руку, а другою махнула у напрямку виходу. Ліліт завжди відчувала дивну незручність, бачачи в очах дикунів страх, повагу та захоплення перед Аресом.

      «Це не просто вистава, – подумала Ліліт. – Арес справді переживає за них, він любить цих дикунів. Тільки це більш схоже на любов батька до дітей, аніж любов рівного до рівних». Вона легенько підштовхнула брата у напрямку воріт, даючи зрозуміти йому, що час йти звідси.

      Біля самої брами прохолодне повітря окотило їх, наче крижаний душ. Тільки тепер Арес зрозумів, що від дотику до натовпу дикунів у нього виступив піт. Вже за брамою Ліліт сказала:

      - Такі збори можуть тривати кілька днів, без перерви. Проповідники змінюють один одного, а дикуни всі слухають та слухають, – без відпочинку та сну. Ці зібрання сприяють більшому порозумінню між ними. Так вони поступово звільняються від стародавніх страхів та забобонів, які змушували їх збиватися до купи. Проповідники допомагають їм вирватися з психологічного кола, з якого самостійно їм ніколи не вийти. Їхній розум настільки примітивний, що вони не можуть усвідомити цього.

      Уважно слухаючи її промову, Арес раптом щось згадав і змушений був перебити сестру.

      - Перед самим відльотом з планети Арістон, я мав розмову з сином Імператора Ану, Енлілом. Він говорив про якусь нову концепцію, яка перетворить всю нашу Сонячну Систему, і лише за кілька століть просуне людство на десятки тисяч років наперед. Він говорив про зовсім нову перспективу, про нову мету, яку досі ніхто не використовував. Якась зовсім нова істина, яка ще нікому на думку не спадала в цій Галактиці.