ГЛАВА 10

      Сьогоднішній світ Ліліт – це світ дітей. Плач немовлят та сміх ліріанських учених-генетиків – ось найчастіші звуки у лабораторії Ліліт. Часто вона сама подовгу розглядає новонароджених своїми зеленими очима, вдивляючись у нове життя, всіх кольорів шкіри та форм. Ліліт здатна на найсильніші почуття до своїх творінь, хоча за стінами лабораторії її пристрасті вщухають. А ще в неї іноді зіскакує якась пружинка, коли експеримент не вдається. І тоді, в приступі материнства, вона робить непотрібні речі…

     Свою генетичну лабораторію Ліліт назвала Палацом Народження та Смерті. Для випадкового спостерігача цей Палац був простою двоповерховою гранітною будівлею, - десяти метрів заввишки та обнесений триметровим парканом. Ця проста, і сувора на вигляд споруда, була позбавлена якихось значних атрибутів і розпізнавальних знаків, але мала величезні медичні та технологічні можливості.

      Але про цей будинок знали майже всі рохли, що мешкали після Потопу на Землі. І всі вони поглядали на цей Палац зі страхом, благовінням та гордістю. За чутками, що ходили в Місті Семи Пірамід, там було зосереджено справжню силу майбутньої арійської цивілізації. Там відбувалися дива, недоступні розумінню простих смертних, там Ліліт виводила нову расу людей. Довгі роки тут тривала робота: повільна, некваплива та обережна. Ліліт назавжди відкинула непорушні правила попередніх рас і поринула в область, яка споконвіку вважалася забороненою та небезпечною для землян, - область генної інженерії. Щоправда, Ліліт не приносила кривавих жертв, не творила жахливих обрядів, не викликала демонів чи іншу нечисть, вона просто творила. Вона шукала у цьому, наспіх створеному світі, своє нове натхнення. Часом у її роботі траплялися затримки, і на цілі місяці вона припиняла роботу. Але це її не дуже зачіпало, бо вона знала, що попереду у неї ціла вічність…

      Сьогодні Арес мав особливу справу до сестри, і тому навідався до неї. Він переступив поріг Палацу Народження та Смерті, і опинився у гігантській лабораторії. Це було приміщення з глухими стінами, покритими срібними панелями. Повітря тут було прохолодне, з ледь чутним запахом озону. Прийомний зал був заповнений десятками ліріанців, що снували туди-сюди, - у сріблястих герметичних костюмах, і з торсіонними передавачами у вухах. Всі вони снували мовчки, ніхто не промовляв жодного слова. За спиною у кожного був величезний ранець з трубками, що стирчали в різні боки. Ніхто не звернув на Ареса жодної уваги, наче його тут і не було. Арес почав підніматися на другий поверх.

      У своїй кімнаті, на другому поверсі, перед величезним овальним дзеркалом стояла Ліліт, – дівчинка на прізвисько «Золота Ручка». Два метри зросту і струнка, як тайгова берізка. Ліліт славилася своєю дивовижною красою, якою була завдячена своїм божественним батькам. Зараз Ліліт розчісувала своє золотаве волосся, а неабиякі зелені очі вдивлялися в глибину дзеркала, – з цікавістю та наполегливістю. Там ховалися якісь дивні таємниці, які завжди викликали у неї спокусу розкрити їх.

      - Ти не дуже добре виглядаєш сьогодні, сестрице, - зауважив Арес, увійшовши до її кімнати.

      - Те ж саме я можу сказати про тебе, - уїдливо відповіла Ліліт. – Ти за цим прийшов, сказати, як я погано виглядаю?

      - Ні, я по іншому питанню. Ходять чутки, що ти ревносно проповідуєш культ Божественного Одкровення?

      - Це не культ.

      - Ні? Тоді як це називається?

      - Нова релігія.

      - Розумно ти вигадала. Коли справа стосується поклоніння, рохли стають дуже цікавими істотами. Їхня уява здатна впливати на навколишній світ, і змінювати його. Щоправда, не завжди на краще. Тобі потрібно бути дуже обережною, у виборі об'єкта поклоніння, оскільки люди стають схожими на того, кому поклоняються.

      Ліліт втомлено посміхнулася.

      - Чим більше я тебе слухаю, братику, тим сильніше мені хочеться дати тобі стусана під зад.

      Вони б ще довго сперечалися, але у вхідні двері постукали, і в кімнату увійшла Нікатея. Золотисто-блакитні очі матері блищали енергією і запалом. Хоча, їй і було вже більше ста років, але її обличчя досі залишалося молодим і здоровим, а блиск золотистого волосся нітрохи не потьмянів. Голову принцеси амазонок вінчала золота діадема, всипана дорогоцінним камінням.

      - Вітаю вас, діти, - сказала Нікатея мелодійним голосом. - Рада бачити вас разом, у здоровому глузді і не в бійці.

      Усміхаючись своєю рідкісною і чарівною посмішкою, Ліліт схилилася в глибокому реверансі, а потім обидві весело розсміялися і обійнялися, немов подружки.