***

      За кілька годин Чиктот вже стояв, спираючись на парапет кам'яної будівлі диспетчерського пункту невеликого космодрому, за імператорським палацом. Над південним горизонтом висів плескатий Місяць, до якого Чиктот ніяк не міг звикнути. Місяць біля Землі з'явився вже після Потопу, коли Земля, зробивши серію перекидів, і пристойно відлетівши від Сонця, захопила у своє поле цей супутник Марса. Згадавши свою Атлантиду, Імператор насилу впорався з люттю, що охопила його. Він потряс головою, відганяючи гнів, і озирнувся на посадкове поле. Там було кілька бойових віманів, доставлених з планети Арістон, і які також нагадували про Атлантиду. Туга стиснула груди, і на Чиктота наринула хвиля жалю до себе, яку він з презирством відкинув. Імператор не міг змусити себе називати цю нову Землю своїм домом, і думав, що навряд чи колись зможе. Але зараз він думав навіть не про себе, а про своїх онуків і про Нікатею, які повинні знайти тут те, що їх надихатиме і зміцнюватиме.

      Вдалині пролунав свист газотурбінних двигунів гальмування, через що завібрував парапет, на який спирався Чиктот. «Сідає штурмкатер, – подумав Імператор». Сьогодні Арес шліфував свої навички пілота. Чиктот розвернувся і почав підніматися сходами, що вели до диспетчерського пункту. Потрібно зустріти Ареса, і сьогодні ще треба показати йому Сховище Мудрості. Потрібно поспішати, адже невідомо, скільки відміряно йому днів у цьому світі.

Це Сховище знаходилося глибоко під землею, у самому центрі Міста Семи Пірамід. Ця грандіозна споруда набагато перевершувала за міцністю всі інші конструкції, створені атлантами. Воно було розраховане на те, щоби пережити будь-які катаклізми, включаючи Всесвітній Потоп. І там зберігалися не інформаційні кристали-флешки, там зберігалися книги, які були зроблені з дуже міцного матеріалу, на основі волокон целюлози. Кожна книга зберігалася в окремому контейнері, із надтвердого металу. На кришці кожного контейнера містилася назва книги, написана мовою атлантського санскриту. Контейнери розташовувалися в спеціальних камерах, сто сорок чотири в кожній. Кожна людська субраса, яка будь-коли проживала на Землі, мала свою окрему камеру, в якій зберігалися тільки її рукописи. Ці надміцні камери замикалися хитромудрою системою кодів і поворотів кулястих ручок.

     Сьогодні Імператор Чиктот збирався відвести Ареса до цього Сховища Мудрості, і показати йому всі запори та коди, що охороняли його. Але сьогодні він Ареса не діждався…

      А в цей самий час Арес уміло посадив свій віман на невеликий майданчик, на краю міста, і повільно пішов порожньою вулицею, залишаючись зовні байдужим до відблисків на стінах будівель. Невтихаючий вітер тріпав його плащ і розвівав довге біле волосся, намагаючись проникнути в самі глибини його єства. Це місто вже давно стало йому рідним домом та притулком, і на такі дрібниці він не звертав уваги.

      Арес дійшов до кінця вулиці і повернув ліворуч, до непомітної будівлі серед молодих дерев. Відразу за дверима почалися сходи, висічені в товщі монолітного каменю, що вели вниз. Виючий зовні вітер затих, перетворившись на тихий і свистячий шепіт. Тепер цей свистячий звук був скрізь, даже в кам’яних стінах.

      Арес машинально поклав праву руку на рукоятку метеоритного меча і почав спускатися кам'яними сходами, що закручувались спіраллю, в нижню залу, - Храм Посвячених, у самому серці міста. Кришталеві кулі, що плавали у повітрі біля підніжжя сходів, випромінювали слабке червоне світло. Воно мерехтіло на нерівних, грубо обтесаних стінах нижньої зали. Очі Ареса не одразу звикли до цього освітлення.

      - Аресе, ти спізнився, - пролунав громовитий голос, ніби десь зверху.

      Троє високорослих ліріанців, утворивши напівколо посеред зали, сиділи в напівтемряві, на позолочених кріслах.

      - Садівники Землі не повинні чекати людину, навіть напівбога, - промовив один із тих, хто сидів.

      Арес підійшов ближче до них, зупинився і коротко вклонився.

      - Прошу вибачення.

      Якусь коротку мить ліріанці вивчали Ареса. Волосся в нього було батьківське, - біле, як незайманий сніг на вершинах гір. Тонкий гордовитий ніс, прямий розріз золотисто-синіх очей.

      «Так ось він який – син Лорд Бога. Цей навіть у смерті знає собі ціну», - подумав Іа, середній із трьох.

      - Випробування, яке має бути, дуже багато значить для всіх нас, - вголос сказав Іа. - Підійди до мене!

      Ці слова пролунали як удар по обличчю, але Арес підкорився.

      "Він використовує Волю", - подумав Арес, і зупинився за крок від ліріанця.

       - На цю кулю, в моїй руці, поклади свою праву руку, - наказав Іа. – Тут єдине правило: забереш руку без моєї команди – помреш. Тримаєш – живеш, прибираєш – вмираєш. Ти все зрозумів?