Планета Богів

***

Вранці, наступного дня, кораблі почали наближатися до Землі, яка оберталася навколо Сонця великою похилою орбітою, - досить далеко від трас регулярного космічного руху. Через оглядовий екран Аресу було видно планету, у її теперішній фазі. Це була звичайна темрява, підсвічена по краях золотаво-червоними променями Сонця. Вже наблизившись до Землі, Арес був здивований, наскільки незвичною була планета з далекої орбіти. Земля була схожа на гігантське темне плескате коло, обрамлене двома смугами – червоною та блакитною. По мірі приближення вона перетворилася на блискучу кулю, - блакитну в тих місцях, де були океани, і відтінена там, де лежали величезні зелені континенти. А ще були рудувато-коричневі місця, наче покриті іржею. Поруч із Землею сяяв Місяць, становище якого повністю залежало від генераторів, що працювали всередині нього. Задивившись на це, Арес навіть не помітив, як на кораблі відключили внутрішню гравітацію і змінили вектор тяги. Корабель полетів до Землі по спіралі.

Незабаром планета набула чіткіших контурів. Стало помітно, що після Всесвітнього Потопу дно океану піднялося вверх, виставивши напоказ те, що багато тисячоліть було приховано в його глибинах. Причому піднялося воно ґрунтовно, заливши мулом половину планети. Планета внизу здавалася холодною та неживою, і тільки десь на висоті п'яти кілометрів, від поверхні, стали помітні тварини, що блукали по берегу океану. А біля берега вода кишіла великими водяними хижаками, що люто нападали на цих бродячих по берегу. А ті, у свою чергу, не менш агресивно нападали на мешканців океану.

Арес розглядав поверхню планети в ілюмінатор пасажирського відсіку. Йому відкривалися неосяжні зелені простори диких земель та лісів, подекуди проглядалися вишикувані в правильному порядку спустошені атлантські міста, вірніше купи каміння, що залишилися від них.

- Ти бачиш ознаки людського життя? – запитала Нікатея, що підійшла до сина. Арес відчув тремтіння її голосу, хоча мати намагалася зберігати спокій.

- Ти хвилюєшся?

- Зовсім трішечки, - сумно відповіла Нікатея. – Земля зараз – це втілення чистої незайманої енергії. І цю чисту енергію ми маємо перетворити і пристосувати до потреб нової цивілізації, заповнити цей світ новими зв'язками та чистими взаємовідносинами.

 

Згодом з'явилися обриси напівзруйнованого міста. Хмари пропливали низько над землею, і клуби холодного туману огортали похмурі контури Міста Семи Пірамід, яке проступало з пісків випаленої пустелі, немов члени ледь присипаного трупа. Вікові камені внизу ще дихали страхом перед кілометровою океанською хвилею, що накрила його, і омила від людських гріхів та провин. У цій частині Землі, до Потопу, не було великих водойм, але після нього утворилося кілька великих озер, що булькотіли підземними газами. На північ від міста стояли гори, зрівняні з землею, і до горизонту змиті фермерські поля і поселення, – такою тут була поверхня Землі, яка раніше служила ареною для діянь, сповнених слави, могутності, блиску та пишноти Великої Атлантиди.

Корабель заклав віраж, залишивши в небі інверсійний слід, і почав приземлятися біля Золотих Воріт. Реактивні струмені двигунів перетворилися на вогняні стовпи, і оплавили пісок, перетворивши його на зелене скло. Широкі опори з шипінням розкрилися і опустилися на ґрунт. З кілометрового корабля висунувся похилий широкий трап, закопавшись у м'який ґрунт. Першими на нього ступили ліріанці та Титани Атлантиди, з охорони Чиктота. Тримаючи лазери напоготові, вони насторожено озиралися й принюхувалися, наче гончі собаки. Але довкола було тихо та порожньо. Слідом за ними з'явилися Чиктот, Нікатея, Арес та Ліліт.

- Земля, - зітхнув Імператор. - Я вже й не мріяв, що знову побачу її. І не знаю, втішений я, чи розчарований від її вигляду.

Арес подивився на діда, і обережно втягнув в себе земне повітря. І одразу ж відчув, як обпікаючий потік ринув у ніздрі та горло, вогнем спалахнув у легенях. Він зробив ще вдих, і ще. Після третього вдиху повітря принесло запахи та відчуття життя, - таке собі дивне емоційне збудження. Арес відчув, як кров забилась у скронях, і завирувала по всьому тілу.

      На відміну від брата, Ліліт відчувала у повітрі запах гнилі, і щось зловісне, через що кров застигала в жилах. Навколо все було усіяне кістками риб і тварин, що стирчали з піску, колишнього морського мулу. Зліва болото кишіло зміями, ящірками та крокодилами, у густих зарослях хмарами роїлися комахи. Цей краєвид пригнічував її, і вселяв нудотну огиду. Сонце сліпуче виблискувало в безхмарному небі, яке здавалося якимось чорним та холодним.

Всі обережно пішли по піску, в бік Міста Семи Пірамід, яке спало вічним сном. І ніяк не вірилося, що в ньому колись вирувало життя, - настільки воно зараз випромінювало злу силу, яка відштовхувала все живе, немов наказуючи відступитися від нього.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше