***

Раптом дорогу всім перегородив земляний вал. Піднімаючись на нього, Арес відчув вібрацію від працюючих генераторів та відбійних молотків. Внизу, з іншого боку насипу, на пристойній відстані один від одного стояли триметрові ліріанці з електричними розрядниками в руках.

      У схилі гори зяяли дірки та ями, з'єднані містками та драбинами. З дір стирчали помости, що спиралися на хрестоподібні стовпи. По них бігали низькорослі люди, що штовхали перед собою візки та тачки із землею та камінням. Вміст тачок вони звалювали з помостів у велике квадратне корито, - вірніше набір різних корит. До корит були підведені жолоби, якими постійно й шумно стікала вода, що підводилася з лісистої височини. Камені із землею, у верхньому кориті, робітники розбивали вузькоструменевими водометами.

- Цікаво, якими справами тут займаються ліріанці? - запитала Ліліт.

- Промивка золотовмісної руди, - відповів Енліл, вказуючи на пристосування. – З шахт рудника рохли вивозять руду, вивантажують у корита та промивають водою. Золото осідає у нижніх піддонах, звідти його вибирають і плавлять у зливки. Надалі золото подрібнюють і розпорошують у верхніх шарах атмосфери, - з метою захисту нашої планети від сонячної радіації.

      Арес помітив, що праворуч та ліворуч золотодобувна шахта оточена датчиками руху, і загороджувальними електромагнітними полями. Плюс до всього він відчув характерну ауру: шахту накривав ментальний купол, що додатково її охороняв. І ще тут діяла якась незрозуміла психічна енергія.  Постоявши ще трохи, всі почали зворотний спуск із земляного насипу, щоб продовжити шлях лісом.

      Згодом ліс закінчився, і змінився рівною місцевістю. З одного боку вона переходила в оране поле, над яким піднімалася пара. Це оране поле з трьох сторін було оточене чагарниками. Арес не одразу зрозумів, що це поле кимось оброблялося. Але навіть не це було для нього дивиною. Дивним було те, що на цьому полі він побачив дюжину тварин величезних розмірів, які мали хобот між маленькими очима, величезні вуха-вітрила і скрючений хвостик. Череп звужувався донизу, переходячи в мордочку з дуже м'яким та рухливим ротом. Але це відчуття м'якості убивалося виглядом гострих зубів, схожих на леза. Їхня безволоса блакитна шкіра була швидше гладкою, ніж зморшкуватою.

      Одна частина цих тварин корчувала пні в кутку поля, друга частина носила колоди до будівлі посеред поля, а треті тягали по полю дерев'яні плуги. На спинах останніх сиділи маленькі істоти. Така ж істота шкутильгала за плугом, зовсім недалеко від Ареса. Вона була висотою з метр, але здавалося ще нижчою, тому що використовувала для пересування всі чотири кінцівки, - короткі та криві. Кожна з кінцівок закінчувалася трьома, добре розвиненими пальцями. Хвіст був пристосований для хапання. Груди та плечі, в порівнянні з його загальними розмірами, були величезними. На кожній руці, крім трьох пальців, було ще по великому пальцю. Голова була масивною і круглою, з кулястими вухами і чорними очима, що горіли. Ніс плескатий, тіло вкрите густою рудою шерстю. Ще на ньому було щось схоже на одяг, а на поясі висів залізний ніж.

      - Це "бези", - пояснив Енліл. – Вони не агресивні.

      Він попрямував у їхній бік, і Арес і Ліліт пішли за ним, дещо спантеличені виглядом цих істот.

      Беза, що був за плугом, забурчав і видав різкий звук через ніздрі, які служили, швидше за все, резонаторним пристроєм. Потім він напижився, і видав дивовижний набір звуків.

      Арес і Ліліт уважно слухали.

      - Я не дуже розумію їхню мову, - промовив Енліл. - Але я розібрав слова. Він назвав своє ім'я, – «Прохоб». Хоча слово «ім'я» в даному випадку не зовсім вірне.

      Енліл щось промовив до бези, і той відповів йому.

      - Наскільки я розумію, – сказала Ліліт, – ці істоти об'єднуються у громаду залежно від того, яке завдання їм необхідно вирішити?

      - Ти вгадала, - відповів Енліл. – Так відбувається їхній процес еволюції. Ось ці істоти об'єдналися, щоб обробляти ґрунт. В інших комбінаціях їхні групи перетворюються на мисливців, рибалок, майстрових...

      - І кожному з них відомо, на що здатен інший? - запитала Ліліт.

      - Так, ти знову вгадала. Але процес запам'ятовування не є для них миттєвим. Щоб інформація не загубилася, потрібно її постійно освіжати в пам'яті, а це приходить з практикою. Клітини їх пам'яті зберігають інформацію до тих пір, поки живе вміння її підтримувати.

      Поки Енліл філософствував перед Аресом і Ліліт, на полі з'явилися нові бези, - чи то з лісу, чи то з будівлі посеред поля.

      - Зараз ми будемо присутні на справжніх зборах, - промовила Ліліт з посмішкою.

      А тим часом беза, що був за плугом, підійшов до Ареса. Його сині пальці обмацали одяг Ареса, і спробували залізти до його сумки на поясі. Але Арес сам зняв її, і виклав її вміст на землю. Беза акуратно брав речі в руки, розглядав і клав назад. Арес дивився на це дійство, не відводячи очей.

      Через деякий час Енліл промовив голосно.

      - Вони раді зустрічі з нами, і готові показати нам свою гостинність . Але нам час летіти додому.

      Вже підходячи до вімана, Енліл з сумним жалем промовив:

      - Навіть така розвинена цивілізація, як ліріанська, відчуває певну потребу в ручній праці живих істот. Машини не замінять хороших домашніх слуг, так само як і підземних робітників, які видобувають золото.