***

      - Скоро диких зовсім не залишиться, - вже сумно промовив жрець, збираючись іти. – Нам буде погано.

      Але Ліліт зупинила його жестом, і між ними почався філософський діалог. Спочатку розмова йшла із запинками, оскільки у жреця була відсутня язикова практика. Але незабаром їх дискусія набула жвавого характеру. До них підійшли інші дикуни, які уважно прислуховувалися до розмови, зрідка обмінюючись між собою зауваженнями.

      Арес підмітив у натовпі найстаршого рохла, і підійшов до нього. Якийсь час вони мовчки дивилися один на одного, і без сумніву, були упевнені, що один із них – повний ідіот, а другий – бог. Але це не важливо. Ще з початку цієї екскурсії Ареса здивувала відсутність у селищі дітей, схожих на дорослих особин. Ті, що бігали і свистіли, були не схожі на дорослих мешканців, вони були зовсім інші. Арес вирішив запитати про це старого:

      - Де ваші діти?

      - Ми відпущені.

      - Чому у вас немає дітей? – повторив Арес.

      Жодної відповіді, лише порожній погляд. Арес вирішив змінити питання.

      - Хто з вас наймолодший?

      Дикун замислився, намагаючись вирішити цю проблему. Він явно був у безвиході. Швидше за все, це питання не мало для нього сенсу. Але, помовчавши трохи, старий дикун вказав на того, хто стояв осторонь.

      - Кул, останній із прибулих.

      - Із прибулих? – перепитав Арес. - Але звідки він прибув?

      Старий глянув на Ареса відсутнім поглядом, у якому нічого не було.

      - Ти бог, - сказав він, - ти маєш знати все.

      Арес кивнув. Було зрозуміло, що далі розмова піде не за його сценарієм. Цей клубок не розплутати ніколи.

      - Значить, Кул, - Арес показав на дикуна, - останній із прибулих?

      Виходило, що Арес сам поставив собі запитання. І хто з них дикун?

      - Так, він прибув, бо один із нас помер, - сказав старий.

      Раптом Аресові здалося, що він зрозумів його.

      - Отже, якщо хтось помирає, то новий прибуває, - уточнив Арес. - Вам замінюють одного іншим, щоб вас завжди була певна кількість?

      Старий рохл відповів мовчанням, що Арес прийняв за знак згоди. Схема тепер була зрозуміла. Коли хтось помирав, ліріанці замінювали його на новий екземпляр. Все просто, до неможливого, даже сама природа не допускала такої точності у популяції. Але й вік їх визначити було важко, хоча, швидше за все, різниця у віці була не більше десяти років. І поводилися вони зовсім по-дитячому.

      Арес кивнув дикунові і підійшов до Енліла.

      Ще деякий час вони терпляче слухали балаканину Ліліт із жрецем, і ліріанець не витримав першим:

      - Ліліт, вони раді зустрічі з тобою, і готові слухати тебе до нескінченності, але вибачься перед вдячними слухачами, нам час відправлятися додому.

      - Ліліт, передай своєму другові, нехай чистить свій банан у чотири руки, - засміявся Арес, і послідував за ліріанцем. За селищем, між деревами, красувався літальний апарат Енліла.

      На околиці вони обійшли хатини з грубого каменю, покриті дерном. За ними, на почорнілому від вогню пагорбі, валялися людські черепи, упереміш із кістками, і все це було притрушене сірим попелом.

      Енліл узяв один із черепів, і заглянув у порожні очниці.

      - Рохли почали спалювати своїх мертвих, - сказав він, шпурнувши череп назад у купу, піднявши хмару попелу. - Тут теж все змінюється, за нашої відсутності.

      - Але незмінним залишається одне, - зауважила Ліліт, - запах перегною.

      Енліл обернувся при цих словах, і, подавшись уперед, спитав:

      - Чиктот розповідав вам про культ Бога Ра?

      - Небагато, якась атлантська релігія, – відповіла Ліліт.

      - Єдина релігія атлантів, - поправив її Енліл. - Подивіться на всіх цих дикунів, вони всі віруючі. Серед них немає жодного єретика.

      - Я читав про це в твоїх книгах, - сказав Арес, - серед інших історій.

      - І що ти про це думаєш?

      Арес знизав плечима.

      - Жорстко та примітивно, але не гірше за інші культи, про які я читав. Зрештою, рохли лише починають свою еволюцію. Я так розумію, вони ще не дійшли до вбивства собі подібних? Це в них ще попереду?

      Енліл похитав головою, і підозріло глянув на Ареса.

      - Ти мене неправильно зрозумів, - промовив він. – Історія ще не знала подібних релігій. Тут немає культу жертвопринесень, чи чогось із культів інших планет та цивілізацій. Неправильно порівнювати їхній культ із людськими жертвопринесеннями, просто неправильно. Ці дикуни спалюють вже мертві тіла.

      - Я дещо починаю розуміти, - сказала Ліліт. - Згідно з релігією перших атлантів, щоб задобрити богів, потрібно принести їм в дар безневинну жертву, - во ім'я благополуччя інших.

      - Тут зовсім не так, - відповів Енліл. - Рохли йдуть на смерть охоче, їх ніхто до цього не примушує.