***

- Імператоре, мене хвилює одна проблема, - поважно звернувся Арес до діда. - За всі роки мого життя, на цій планеті, мені ніколи не приснився батько. Тільки іноді приходять одкровення, що містять у собі якусь приховану правду, і супроводжуються спалахами у вигляді блискавок. Серед цих блискавок я бачив Золотого Хлопчика, з порожніми очима. Згодом я розгледів у цих порожніх очах зоряні скупчення різних форм та розмірів. І ще той Хлопчик посміхався до мене. І я гадки не маю – хто він такий?

- Добре, - відповів Імператор Атлантиди. – Я розповім тобі цю давню історію. Слухай і запам'ятовуй…

«Жреці Атлантиди називали цього Золотого Хлопчика Санат Кумарою, а я завжди казав, що він – Бог. Вічно молодий юнак, з білявим волоссям та золотисто-васильковими очима. Він був одним із Перших ангелів, що спустилися на Землю, щоб облаштовувати її. Наша цивілізація створила свій міф про нього, але так само чинили і всі попередні - так само зроблять і майбутні. Для опису Саната Кумари знадобилося б тисячі речень, і кожне з них було б цікавішим і правдивішим за попереднє. Але як тільки людина торкається його імені, - воно відразу ж стає номінальним для нього.

      Кожній субрасі атлантів давались свої Ману, - Божественні Вчителі людства. Вони приходили із небесних світів через системи понижуючих енергетичних трансформаторів, через певні зірки.

Саната Кумара прийшов на Землю через Сіріус-А, потім через Сонце і Венеру. А потім уже з Венери він втілився на Землі, як Великий Дух нашої непосидючої планети, її ангел-охоронець.

Рука його не скупилася ні на смерть, ні на благословення. Він особисто складає меню веселощів та лих, смертей та воскресінь, на тисячі років уперед. У правій руці має він Силу, здатну потрясти Землю і перетворити її на порох. У лівій руці він тримає скіпетр абсолютної, нічим не обмеженої влади на Землі. Для жреців Атлантиди це загальновідомий факт, який не допускав заперечень. А все тому, що він – Князь Землі, і він твій батько, Аресе…

Відомо, що коли він приходив у вигляді Вчителя, атланти приходили послухати його вчення з усіх куточків континента Рута, і покидали вони його, зміцнившись духом і більш праведні, ніж були раніше. Вважалося, що він був просвітленим Князем цього Світу, хоча були й такі, хто називав його Сатаною. Цих останніх не вважав він за своїх ворогів, але й друзями вони йому не були.

Великий Дух Землі, Саната Кумара, – це більше, ніж слова. Це закон Земного Світу, який навчав нас найголовнішому, – людство зможе вижити лише у братстві та соціальній справедливості. Саната Кумара завжди виступав проти самовдоволеної влади правителів, проти жреців-шарлатанів та релігійних фанатиків. І тому перші жреці Атлантиди зробили його лиходієм, назвавши Сатаною. Більшість із них погрузла по самий німб у цьому паршивому промислі.

Саната Кумара розглядав кожну людину як резервуар сукупної пам'яті всього людства. Ти – його творіння, Аресе. У тобі вся генетична пам'ять майбутніх подій, ти з’єднаєш минуле та майбутнє. Атлантида сьогодні зруйнована, спорожніла стежка до Небесного Храму. Ти, Аресе, першопрохідник на шляху до Нового Храму – храму нової цивілізації. Названа вона арійською, по твоєму імені, Аресе. Проси свого батька за дні Нового Світу. Амінь».

- Хай буде так, - тихо прошепотів Арес, а потім голосно спитав. - Діду, так що ж сталося з Атлантидою?

- Це довго розповідати, і боляче, - відповів Імператор. - Просто на Землі зникли всі люди. Після вибуху магми стався найпотужніший викид усіх видів енергії. Атланти тонули, горіли живцем, вибухали, трансформувалися і просто неслися з цього світу. А атлантські чаклуни, здебільшого, були повністю знищені, їх душі розпалися, перетворилися на «ніщо».

- А що сталося з Титанами Атлантиди? Що сталося із Валіусом?

- Це мені невідомо, і це мене мучить, - відповів Чиктот. - Ми не могли знати, що Саната Кумара здатний на такий відчайдушний крок, ми навіть не підозрювали про таку його могутність. Але сам факт, що він наважився на це, лише доводить глибину духовного падіння атлантської раси.

- Ти перекладаєш провину на плечі людини, яка і так зігнулася під її вагою, - сказав Арес. - Діду, не неси цей вантаж на собі.

      - Да, атланти самі зробили свій вибір, – парирував Чиктот.

- Так само як і ти, і Туарей, і Валіус, - промовив Арес. - Мені зрозумілий твій біль, і я не збираюся його полегшувати.

Чиктот хотів щось сказати, але, махнувши рукою, мовчки вийшов із кімнати.

Через деякий час Арес теж вийшов із кімнати, піднявся на дах і почав спостерігати за чорними квадратами будівель, оточеними блакитним сяйвом. Безліч різнокольорових вогнів навколо змушували думати про таємниці, вічність Всесвіту та людську самотність. Особливо тієї миті, коли він бачив, як космічні кораблі ліріанців злітали та опускалися на тлі зірок.

Арес сперся на парапет, відчуваючи пальцями шорсткість каменю. «Дурні думки в дурній голові» - подумав він. І посміхнувся Сонцю, що заходило.