***

- Після багатьох тисячоліть свого існування рмоахали об'єдналися і створили імперію Тайяма, зі столицею Майюн на березі океану. Але паралельно з імперією Тайяма, Садівники Землі створили другу атлантську субрасу – тлаватлів. Тлаватлі населяли острів Му, за тисячу кілометрів від Таями. Упродовж тисячоліть князівства диких тлаватлів воювали між собою, доки один хитрий вождь, Акхантон, не об'єднав їх в одну імперію. Після об'єднання він, на чолі тлаватлів, пішов війною на рмоахалів, і обложив їхню столицю Майюн, намагаючись взяти її змором. Але велика армія тлаватлів, яку задіяли в облозі, поступово розоряла імперію рмоахалів. Зі своїх космічних кораблів ми довго спостерігали за цією першою війною двох субрас Атлантиди. Двохсоттисячна армія кудлатих тлаватлів, осідлавши ведмежоголових слонів і розлючених динозаврів, вступила в першу нищівну битву людей та звірів. Це було грандіозне видовище. Передові фаланги рмоахалів наїжачилися двадцятиметровими списами, за ними встали собакоголові воїни-мутанти зі щитами, - величезні, як слони. За собакоголовими стояли десятиметрові люди-тигри, - з мечами та списами. І коли на ці три ряди ринули динозаври, закуті в броню, і полетіли зграї ящерів, - то весь світ закрутився в кривавому хороводі. А потім на півночі з'явилися якісь птахи. То летіли крилаті люди, з розмахом крил понад десять метрів. Вони були схожі на кажанів з людськими головами і півметровими пазурами. Їх були тисячі, і вони розривали всіх на своєму шляху. З висоти кількох кілометрів ці хвилі колон, що билися, нагадували величезну закривавлену змію. У небі, окрім нас, були ще космічні кораблі інших цивілізацій, але всі ми зберігали військовий нейтралітет.

- І хто переміг у тій війні? - запитав Арес.

- Як завжди, ніхто не переміг, - відповів Енліл. - Але незабаром перша субраса рмоахалів перестала існувати. Докладніше ця історія описана в тих книгах, що перед тобою.

      Арес уважно подивився на розкладені книги, і мимохіть здригнувся. У них була якась прихована таємниця, якесь призначення, що торкалося його особисто…

- Твій дід тут буде з хвилину на хвилину, - сказав Енліл. - Ти поки що сховай ці книги, а потім почитаєш їх на Землі.

- Я вдячний тобі за подарунок, учитель Енліл, - промовив Арес офіційним тоном. - Так, я триматиму це в таємниці. Тільки в мене нічого нема, щоб подарувати тобі натомість.

- Мені нічого від тебе не потрібно, - сказав Енліл. - Я чув, що ти майстерно володієш мечем?

- Можливо, - відповів Арес. - Цю науку мені викладає сама принцеса амазонок, тобто моя мати. Вона була найкращою фехтувальницею у Легіоні Білих Дам.

- Да? А я чув зовсім інше.

Арес голосно засміявся.

- Ти маєш на увазі її відмову від зброї? Так це було давно і неправда. Головне, що мати навчила мене розрізняти лезо меча від його вістря, тому як серед амазонок вважалося найвищою майстерністю вбити лезом, а не вістрям.

- Твоя мати - романтик, - пробурчав Енліл. - Я взагалі проти будь-якого вбивства, хоч вістрям, хоч лезом. Але, за потреби, ми робимо це не гірше за землян. Повір мені…

- Охоче вірю, - відповів Арес. - Тим більше, що у вас колосальний досвід на цій ниві.

Енліл ковзнув очима по вікну, за яким пробігли незрозумілі тіні.

Простеживши за поглядом Енліла, Арес подумав про своє: скоро вони відлетять звідси, і він, мабуть, уже ніколи більше не побачить цього неба. І ця думка змусила його згадати про батьківський кришталевий замок, в якому він народився…

- Я давно розгадав твою таємницю, Аресе, - промовив Енліл, вирвавши юнака із спогадів. - У тебе з народження є можливості природного мага, вродженого мага. Ми це називаємо божественною магією. Чиктот казав, що тобі навіть вчитися цьому не потрібно.

Арес уважно подивився на Енліла, і після паузи здивовано проговорив:

- У мене здібності мага? Я завжди вважав…

- Імператор Ану теж так вважає...

- Зрозуміло, - промовив Арес.

- Завжди настає такий день, - зітхнув Енліл, - коли природний маг сам вирішує, як користуватися цим даром.

Арес потер підборіддя, і зосередився на цій думці. Перспектива його не радувала.

У двері тихенько постукали, і вони повільно відчинилися. На порозі стояв Імператор Атлантиди.

- Не можу звикнути, що тут всюди охорона, - промовив Чиктот. – І куди не подивися, всюди мерехтять силові поля.

- А ти менше на них звертай увагу, - відповів Енліл. – Я, мабуть, залишу вас, накопичилося багато невідкладних справ.

Енліл вийшов, залишивши їх наодинці. Арес повернувся до Чиктота.

- Да, діду, за нами стежать. А ти нічого про це не знав?

- За нами скрізь стежать, Аресе, ніде не сховатись бідним землянам, - Чиктот сухо посміхнувся Аресові, киваючи на двері. На його обличчі блукала чи то щира, чи то знущальна посмішка.