ГЛАВА 3

Нікатея з дітьми провела на Арістоні вже понад десять стандартних років. Місяці та роки пролітали, підганяючи один одного, наче боялись кудись запізнитися.

Настав ще один рік їхнього перебування на планеті Арістон. Цього року Арес рідко бачився з Ліліт. Сестра у своїй таємничій лабораторії проходила курс найвищої магії, під керівництвом ліріанських майстрів. Там вона вчилася тонкому мистецтву генетичної медицини, пізнавала секрети клонування людей. При рідкісних зустрічах Аресу завжди здавалося, що сестру постійно мучила якась пристрасть, і тому вона постійно влипала в халепу. Але Ліліт тверезо дивилася на всілякі тут труднощі, і вміло оминала їх. Завдяки  своїй спостережливості та вмінню оцінювати події, вона перевершувала здібності багатьох ліріанців, з якими їй доводилося спілкуватися.

А Арес дуже любив різні ігри та розваги, і з задоволенням розвивав своє тіло та розум. Всі науки давалися йому легко, і тому він з іронією ставився до всього, що відбувається навколо нього. А ще він ніколи не відкривав ліріанцям свою душу та серце, - ставився до них із прагматичним розрахунком та людською мудрістю. Він закрився перед ними після того, як Енліл розповів про їхні расові таємниці (Енліл був сином Імператора Ану, і вчителем Ареса). Він докладно виклав Аресу їхній еволюційний план періодичного знищення земного людства, розроблений мільйони років тому. Все в них було продумано до найдрібніших деталей. Ці найгуманніші гуманоїди тишком-нишком влаштовували людські братовбивчі війни, цілеспрямовано знищуючи людей на Землі, – як своїх потенційних суперників. Одного разу відвертість Енліла вразила Ареса. Той прямо сказав: «Настане день, і ми знищимо створену тобою арійську расу».

Трохи подорослішавши, Арес зайнявся математикою, і це йому не сподобалося. І хоча подібні премудрості розкривалися перед ним як бутони троянд, - цю науку він не зміг гідно оцінити. І тому Арес зайнявся вивченням древніх магічних формул та рун, якими користувалися його далекі предки-атланти. Йому подобалося займатися перетвореннями, освоюючи всі тонкощі ілюзорного мистецтва. Йому подобалося трансформувати фізичні речі на щось зовсім інше, хоча подібні перетворення завжди несли небезпеку потрапити в пастку своїх же маніпуляцій.

Дуже часто з Аресом займався дід, який був навчений глибоким досвідом жреців Атлантиди. Чиктот вчив його аж ніяк не ілюзії, а справжнісінької атлантської магії, – черпанням сили з бездонних енергетичних комор Всесвіту, запаси якої були невичерпні. Але головне, чому вчив його Імператор, і що він постійно твердив: « магу завжди потрібно уявляти кінцеву мету своїх дій, щоб не потрапити в халепу».

Іноді, щоправда, наставали такі моменти, коли Імператор мовчав, довго дивився на свого онука, уважно та похмуро. Він бачив в Аресі величезну силу Землі, що притаїлася, яка дрімала в глибинах його сутності. Часом йому ставало не по собі, спостерігаючи, як Арес викликав реальних істот із потойбічного світу, а також духів померлих та неприкаяних. Це було вершиною можливостей найсильнішого мага, таке не завжди вдавалося навіть найвищим жрецям Атлантиди. Але дивним було не це – дивним було те, що цьому його ніхто не навчав…

- У тебе є велика сила, - якось, після чергового уроку, зауважив Чиктот.

- Не потрібна мені така сила, - відповів Арес дідові. – Я хочу бути простою людиною.

- Ти не правий, Аресе, - сказав Чиктот. – Ще за часів зародження нашої субраси існувала філософська школа, яка вчила, що атланти мають скласти зброю та сподіватися на любов. І навіть якщо любов не врятує, то, принаймні, вони помруть невинними. Зазвичай, навіть опоненти цієї школи говорили, що сама ідея шляхетна. Але я скажу тобі, що ця ідея – погань. І, скажу я тобі ще більше, – це зла погань. Вона заперечує, що в цьому житті є обов'язок діяти. А що буде, як ми не будемо діяти, а сидітимемо і сподіватимемося на любов? Ні, Аресе, ми смертні. А це означає, що ми неосвічені, дурні та грішні. І як би там не було, ми можемо пишатися, що іноді робимо все можливе, на що здатні. А для цього ми маємо бути сильними. А щоб бути сильними, треба постійно тренуватися та вчитися.

- А якщо я не хочу вчитися.

- Без цього ти не зможеш змінити реальність навколо себе, - сказав Чиктот. – Твоє навчання буде важким та довгим, тобі доведеться навчитися терпінню, великому терпінню. А сьогодні ти маєш відкрити третє око.

Дід підійшов впритул до Ареса, і тицьнув пальцем у чоло.

Арес, за дідом, помацав це місце, і знайшов тільки гладку шкіру. Ока там не було – ні відкритого, ні закритого.

– Але тут нічого немає, що мені відкривати?

- Шукати треба серцем, - дід подивився онукові в очі. – Чи ти боїшся?

- Та нічого я не боюсь, - запротестував Арес.

- Якщо ти включиш свою уяву і змусиш працювати свої почуття, то в тебе неодмінно все вийде, - сказав Чиктот. – Сконцентруй свою увагу на перебігу часу, і підкори його своїм почуттям. Маніпулюй своєю вірою за допомогою уяви, дивись на Всесвіт не як людина, а як Бог. Уяви, що Всесвіт – це твоє власне Творіння. Це дозволить тобі приборкати Всесвіт, і використовувати його у своїх інтересах. І настільки, наскільки тобі вистачить уяви.

- І скільки часу це може забрати?

- Терпіння, Аресе, тільки терпіння, - відповів Імператор, і вийшов з кімнати, залишивши його в повній розгубленості.

Залишившись один, Арес почав морщити лоба і тикати в нього пальцем. А потім голосно та весело почав сміятися. Він вперше сміявся сам з себе, над своєю дитячою наївністю.