Епілог

Бастіани та представники інших планет почали охоче відвідувати Землю. Деякі навіть оселилися там. Практично всі планети та їх співдружності відкрили на прабатьківщині свої представництва. Справжні земляни чи то зовсім не з'являлися там, чи то ніяк не афішували себе.

Зате на Баст, у Рибограді, майже кожні вихідні став з'являтися загадковий незнайомець. Зазвичай він проводив свій час із сім'єю місцевого вчителя фізики, кота Лео. Його донька Сніжка практично не відходила від цієї людини й всім вихвалялася, що це справжній чарівник із Землі. Усі, у тому числі і її батьки, посміювалися над цією милою дитячою фантазією, тільки кошенята Киш та Пиш підтверджували, що це так і є, але їм ніхто не вірив.

Іноді цю дивну людину, яку звали Пітер, бачили разом з розумним рибом, що маскувався під звичайну золоту рибку. Багато мешканців Рибограда вже були в курсі, що це фіширка, але оскільки представники цього позаземного розуму не хотіли спілкуватися із земними цивілізаціями, то бастіани вдавали, що не впізнали її. Кішки, бувши дуже цікавими особами, завжди поважали особисті межі будь-якої розумної істоти.

Мер Рибограда викрив фіширку одним із перших, навіть не підозрюючи про те, що його секретарка уже обійшла його у цьому питанні. Не меншу цікавість викликав у Фелікса і незнайомець, який іноді тримав у руках гастрономічний глобус Баст. Це був саме той єдиний екземпляр з особистим підписом, який мер Рибограда відправив через капітана Поля на Землю, і кіт знав, що глобус було вручено справжньому землянину.

Фелікс і Марк кілька разів літали на прабатьківщину та возили туди туристів. Такі поїздки приносили непогані гроші, але їх все одно не вистачало на задуманий ремонт. На Землі друзі пройшлися найкращими котячими ресторанами, але дійшли висновку, що на Баст — краще. Тому мер Рибограда вирішив повернутися до своїх обов'язків, але кожну свою відпустку проводив тепер на «Акулі», а Марку довелося шукати собі помічника. Він найняв Карла, надійного та небагатослівного професіонала, який нещодавно перебрався на Баст з Фацелії.

Мрія про скарб залишилася нездійсненою. Фелікс та Марк так і не змогли дізнатися, до якого місця прив'язати координати карти. Кіт зберігав її у кабінеті мерії. Він іноді відкривав цей сувій з 3Д начерками, водив лапою за таємничими позначеннями та мрійливо зітхав.

                                                      *****

— Цікаво, як це — створювати цілі всесвіти?! Я теж хочу це вміти! Колись у мене неодмінно буде свій всесвіт, — міркував уголос Мет.

З того часу, як вони прилетіли із Землі, Станіслав постійно це чув. Іноді риб зникав кудись надовго і вже рідше мандрував із друзями. Геолог трохи хвилювався, що коли-небудь Мет перетвориться, стане здебільше допитливим Новачком і зникне десь, вивчаючи нові світи. Якось він навіть побачив риба, що розмовляв із Пітером, доглядачем планети-музею, яким стала Земля.

Мет зізнався Станіславу, що іноді проводить час із землянином, обмінюючись із ним знаннями.

— На жаль, я ще не дотягую до рівня землян, як і всі фіширки. Моя цивілізація ще зовсім молода, проте швидко розвивається. Я обов'язково колись зможу робити те ж саме, що й Пітер, а може й більше. І це забере у мене набагато менше часу, ніж колись забрало у землян.

— Ти про це розмовляв із Пітером, про створення всесвіту?

— Не тільки. Ось, нещодавно я запитав у нього, чи не відомо йому про вельмишановну мудру плісняву з невідомої галактики. Їй вдалося дотягнутися до нас розумом, але вона знаходиться так далеко, що поговорити з нею вдається дуже рідко й недовго.

Доглядач сказав мені, що деякі земляни зустрічали цей унікальний розум, але досвід спілкування з ним був не дуже добрим. Ця пліснява дуже давня і дуже розумна, але надто звикла бути одна і слухати лише себе. Вона вважає себе завжди правою і порядок, до якого вона звикла, вважає єдино можливим. Коли чиясь думка починає відрізнятися від її поглядів, вона починає сердитися і нав'язувати своє бачення ситуації. Тому земляни вирішили не контактувати з нею та уникати.

А ще Пітер сказав: «Це навіть добре, що ця пліснява так далеко від вас і може з вами тільки зрідка розмовляти. Ризикну припустити, що говорила переважно вона, а ви слухали та не сперечалися».

— Так і є! Ми здебільше брали до уваги те, що нам сказала пліснява. Адже вона така мудра та давня. Вона багато всього знає, більше ніж ми. Тому ми завжди дякували їй за те, що вона ділилася з нами знаннями. А ще, уявляєш, вона вважає себе досконалістю. Дізналися б про це на Баст — посміялися. Адже кожна кішка вважає досконалістю себе, але при цьому бастіани якось знаходять спільну мову один з одним і з іншими істотами.

І все-таки було б цікаво побачити розумну плісняву та поспілкуватися ближче. Але із землянами розмовляти цікавіше — вони вміють творити всесвіти. Я теж колись так зможу! Я стану розумнішим і кращим, ніж зараз, і вирушу в дуже далеку подорож, пізнаючи все навколо.

Після останніх слів Мета Станіслав трохи засумував. У цій подорожі не буде місця одному простому геологу. Мет стане Новачком і забуде старих друзів. Точніше, не забуде, адже фіширки мають абсолютну пам'ять, а просто перестане згадувати про них.

Мабуть, геолог думав ці сумні думки надто голосно і Мет почув їх.

— Ну що ти, Станіславе, я ж не збираюся вирушати в цю подорож прямо зараз. Це станеться не скоро — я знаю ще так мало! Але навіть коли це станеться, у моєму завжди знайдеться місце та час для тебе. Ти дбав про мене і розмовляв зі мною навіть тоді, коли вважав мене простим нерозумним рибом! Ти — мій найкращий друг і я не забуду про тебе, навіть коли знову змінюсь і перейду на новий етап розвитку. І у вашому всесвіті ще є що вивчати! До того ж мені весело гратися з кошенятами, подорожувати з капітаном Полем і прогулюватися по Баст!

— То що ж, спільні пригоди продовжуються? — спитав геолог у розумного риба.

— Звісно, ​​ продовжуються!