Таємничий незнайомець або полювання на неявного родича

Таємничий незнайомець або полювання на неявного родича

Сніжка, донька Лео та Бланки, будувала в пісочниці фортецю та інколи поглядала на перехожих. Найчастіше її очі зупинялися на людях. У малечі з голови не виходили слова мера Рибограда, які той сказав у своїй промові на Дні міста. Фелікс заявив, що неявних родичів можна обирати собі самим, а не лише займатися відновленням колишніх зв'язків.

Ці слова захопили серця багатьох бастіан, які втратили всі контакти зі своєю людською ріднею. На сайті пошуку неявних родичів з'явився новий розділ, присвячений їхньому вибору. Там можна було знайти оголошення, які виглядали приблизно так: «Шукаю споріднену людську душу для спілкування, спільних прогулянок, пікніків та поїздок».

Тільки Сніжка ще погано вміла читати та писати, бо була ще зовсім мала. Втім вона не втрачала надії знайти свою людину тут, на Баст. Планета кішок відвідувалася багатьма туристами-людьми й не всі вони мали неявних родичів. Тому кошеня уважно стежило за людськими фігурами, які потрапляли до її поля зору. І, звичайно ж, вона не пропустила дивовижну появу дивного чоловіка.

Незнайомець з'явився на одній із далеких стежок парку просто з нізвідки. В руках у нього був туристичний глобус Баст для гурманів. Такий сувенір мер Рибограда любив дарувати важливим гостям міста, але деякі шанувальники смачної їжі купували його собі самі.

Здається, дивний незнайомець був уперше на планеті кішок, бо відразу почав оглядати все навколо. Потім він уважно подивився на глобус, обираючи ресторан, і повільно вирушив далі. Його шлях пролягав повз дитячий майданчик.

Серце Сніжки схвильовано забилося. У голові в неї заметушилися різні думки: «Чоловік-що-з'явився-нізвідки, напевно, чарівник… Навряд чи чийсь неявний родич — його ніхто не зустрічає… Турист… Треба брати! Але як?!»

Сніжка розгублено озирнулася на маму. Бланка сиділа неподалік від пісочниці та про щось розмовляла з іншою кішкою, поглядаючи на доньку.

— Ах! Ваше маля так швидко росте! Вона така красуня! — говорила співрозмовниця Бланки (на Баст було заведено хвалити дітей, як своїх, так і чужих).

— О, моя Сніжка не лише гарна, а й вельми тямуща й спостережлива. Вона вже трохи вміє читати і писати. А останнім часом донька дуже зацікавилася можливістю вибирати собі неявного родича із людей та переглядає сайт їхнього пошуку. Того й дивись, притягне до хати людину.

Самій Бланці було достатньо спілкування з чоловіком, який її любив, та  друзями. Але якщо вже дитині так сильно захотілося познайомитися з людиною, то вона не заперечуватиме. Чоловік, який знав про мрію своєї доньки, навіть купив спеціальне людське крісло-гойдалку, трохи завелику для котів. Лео полюбляв на ній іноді гойдатися разом зі Сніжкою та читати їй казки.

Краєм ока Бланка помітила, що її донька легко перестрибнула через невисоку огорожу дитячого майданчика і пішла за незнайомою людиною, схоже туристом, який ніс в руках глобус Баст. Біла кішечка швидко звернула розмову та попрямувала за малечею.

Сніжці було важко не відставати від високого дорослого чоловіка, який раптом прискорив свої кроки. Вона опустилася на чотири лапки та побігла з усіх сил, але все одно не встигала. Поруч з'явилася Бланка і сказала їй: «Йди за мною, а я не загублю людину». Сніжка трохи зменшила темп і не зводила очей з мами.

Їхній шлях закінчився біля ресторану «У Пампушки», найкращого ресторану Рибограда та всієї Баст. Переслідуваний ними турист уже сидів усередині та уважно вивчав меню. Бланка зі Сніжкою зайняли сусідній столик і теж почали вибирати собі блюдо.

— Ма, я хочу морозиво! — сказала мала.

— Спочатку повечеряємо паштетом, а потім десерт, — висловила своє вагоме слово Бланка.

Потім біла пухнаста кішечка вдала, що тільки зараз звернула увагу на незнайомого чоловіка, який сидів за сусіднім столом і не знав, яку страву вибрати.

— Чи можу я вам чимось допомогти? — спитала Бланка та не дочекавшись відповіді продовжила. — Ресторан Пампушки спеціалізується на котячій кухні, але в останні роки тут з'явилося і людське меню. Воно на останній сторінці. Усі страви тут — чудові!

— Дякую! — ввічливо сказав кішечці чоловік і за кілька хвилин уже робив замовлення.

Випадково чи ні, але вечеря людини та Бланки зі Сніжкою закінчилася одночасно. Вони зустрілися на виході із ресторану.

— Ви, мабуть, уперше на Баст? — поцікавилася Бланка у туриста, який став озиратися на всі боки і розмірковувати, куди б ще піти. Після ствердного кивка людини кішечка продовжила:

— Тоді дозвольте запросити вас на чаювання до себе. Бастський чай — чудовий напій, що підходить всім розумним видам із Землі. У мене вдома є найновіший путівник Баст. Ваш глобус хороший, але він показує лише найкращі ресторани та кафе, але у нас також є багато такого, що варто подивитися, а не лише з'їсти.

— Я, мабуть, погоджуся, — відповів чоловік після недовгих роздумів. — Мене звуть Пітер і я із Землі.

— Мене звуть Бланка, — усміхнулася у відповідь біла кішечка і представила свою мінікопію, — а мою доньку — Сніжка.

Бланка несерйозно сприйняла слова чоловіка, що він із Землі. Будь-який представник розумних видів міг сказати таке, адже кожен з них був родом із прапланети. Їй і на думку не спало, що це справжній землянин, тим більше вона вже знала з останніх новин, що на Землі нікого з мешканців не було виявлено, тільки доглядача, який її теж покинув.

Натомість Сніжка зрозуміла слова людини буквально. «Він не лише чарівник, а й справжній землянин!» — тріумфувала мала. — «От здорово! Який у мене класний майбутній неявний родич!».

— Лео! В нас гості! — покликала Бланка чоловіка, коли увійшла до будинку разом зі Сніжкою та людиною.

Лео був дуже здивований появі людини у їхньому будинку. Він, звичайно, знав про ідею Сніжки знайти неявного родича для їхньої родини (Бланка розповіла), але не очікував, що все станеться так швидко. Лео, неквапливий учитель фізики в місцевій школі, думав, що Сніжка спочатку познайомиться з людиною в соцмережах, покаже її фото батькам і запросить додому лише після листування. Він не очікував, що вона так просто притягне у дім незнайомця з вулиці. Правда, цей чоловік здався Лео цілком симпатичним і приємним, та й мала дивилася на нього, як зачарована. Коли гість і Бланка пройшли до вітальні, Сніжка, така фантазерка, шепнула татові на вушко: «Це чарівник із Землі!».