На Аметі: зустріч з предками

Арнольд зайшов до маленької зали, де вже побували мандрівники, і грюкнув долонею по одній із плит. Стіна безшумно рушила убік.

Погляду мандрівників відкрився коридор, зроблений під старовину та освітлюваний імітацією смолоскипів. Його стіни були розмальовані давньоєгипетськими фресками потойбічного світу. На самому його початку підсвічувався план музею-цвинтаря.

— Ваші предки перебувають тут, — похмуро сказав директор і тицьнув лазерною указкою у кінець карти. — Я поведу вас до них найцікавішими залами та склепами, які зустрінуться нам по дорозі.

Ця екскурсія могла бути цікавою для Марка, якби не була зіпсована з самого початку. Різні склепи, усипальниці та гробниці були чудові. Тут була навіть камера з давньоєгипетським саркофагом та пара невеликих мавзолеїв. Треба сказати, що клерк-директор непогано знав історію і цікаво розповідав про ці поховання, але дуже монотонним голосом. Марка цей тип дратував, Фелікса теж.

— Мумія — не справжня, — голосно заявив кіт у давньоєгипетській залі та остаточно зіпсував усе враження від екскурсії.

Невдоволений Арнольд відповів, що це експозиції, які відтворюють стародавні поховання, а справжні могили будуть далі. Наступні печери з похованими тут знаменитостями, про яких вже всі забули, не справили на туристів жодного враження. Імена колишніх зірок спорту та кіно, королів та президентів нічого їм не говорили. На своєму шляху друзі більше не зустріли нікого. Складалося враження, що на Аметі нікого немає, крім них, директора та згаданого ним професора Адама Фрозена.

Коту тут було нудно. Ці дурні похоронні ритуали наводили на нього тугу. Фелікс хотів одного: побачити свого імовірного предка і перевірити, чи є вони кровними родичами.

І ось нарешті директор привів їх у маленьку просту камеру із двома кріокапсулами.

— Тут поховано відомого піратського капітана на прізвисько  Руда Борода та його кота, — чемно сказав він. — Дозвольте взяти у вас трохи волосся для перевірки ДНК, чи є ви родичами із ними.

Марк відрізав у себе ножем пасмо волосся, а Фелікс пройшовся дрібним гребінцем по своєї шерсті та віддав вичесаний жмут. Директор розклав цей біоматеріал по пакетиках, підписав їх і пішов, сказавши наостанок:

— Можете поки що вшанувати пам'ять ваших можливих предків, а я зроблю аналізи.

Чоловік і кіт дивилися на кріокапсули. «Руками чіпати заборонено», — було написано на прикріпленій поряд табличці.

— Мабуть, треба щось сказати урочисте чи згадати щось добре про наших предків, — дещо розгублено сказав Марк, який перебував під враженням від екскурсії кладовищем.

— А що я можу сказати про пра, якого ніколи не бачив і знаю тільки те, що він був котом пірата, знаменитого сотні років потому. Хіба що повідомити йому, що він має на цьому світі чудового нащадка — мене. Я — мер Рибограда і відомий дегустатор смачної їжі. Думаю, йому є чим пишатися, — заявив Фелікс і гордовито випнув уперед своє вгодоване пузо.

— А я нічим не можу похвалитися. Я лише колишній пірат-невдаха, який так і не спромігся очолити джентльменів удачі на Ямайці. А ось ім'я мого предка колись гриміло в цій частині всесвіту. Ямайські пірати були просто блідими тінями на тлі його слави. Кажуть, він награбував незліченних скарбів на тутешніх планетах і сховав їх так, що навіть галактична поліція не змогла їх виявити. Мій дід стверджував, що десь є мапа з місцем знаходження цих скарбів, але ніхто її так і не знайшов, — сумно сказав Марк.

— Та гаразд, тобі є чим пишатися: ти вижив там, де багато хто загинув; вдало пограбував Музей Піратських Скарбів на Баст; захистив права ямайців та є поважною людиною на рідній планеті. А ще ти маєш такий корабель, про який твій предок і мріяти не смів — ти на ньому можеш літати в інші галактики, — заспокоїв колишнього пірата кіт.

Марк підбадьорився. У нього завжди підіймався настрій, коли йшлося про «Акулу».

Фелікс знову спробував розглядіти тіла у кріокапсулі. Через кригу обриси людини та кота лише вгадувалися. Яскравими рудими плямами виділялася борода пірата і шерстка кота, що згорнувся клубочком.

— Десь тут має бути функція очищення від криги, — нетерпляче заявив Фелікс і почав нишпорити лапою по панелі приладів.

— Стій! Ти не на ту кнопку тиснеш! — скрикнув Марк, але його попередження запізнилося.

Кришка кріокапсули почала повільно зрушуватися. На панелі засвітилося попередження "Розгерметизація", що змінилася написом "Підготовка до розморожування". Тривожно завила сигналізація.

— Як це зупинити! — волав Фелікс і продовжував натискати на всі кнопки, але кришка невблаганно піднімалася і вже можна було добре розглянути рудого кота.

Він справді був дуже схожий на Фелікса, тільки трохи дрібніший і не настільки товстий, хоч і цілком вгодований. Здавалося, він просто солодко спить, як це вміють робити тільки кішки.

Фелікс дивився на свого можливого предка, але в його серці нічого не відгукувалося. Зате воно просто забилося, коли кіт побачив шматок паперу, що стирчав з-під пухнастого боку. Одним швидким рухом він вихопив сувій, навіть не зрушивши тіло.

— Ти що наробив?! — сказав йому Марк, який швидко натиснув пару кнопок і закрив кришку капсули.

— Ніби все гаразд, нічого не пошкодили, — оглянув він крижаний саркофаг кота. Капітан не міг знати, що індикатор над написом "Повільне розморожування" не працював за давністю років.

— Тікаємо звідси! Я знайшов карту! — сказав Фелікс і рвонув убік, звідки вони прийшли. Марку тільки й лишалося, що побігти за ним.

Мандрівники повернулися на корабель у рекордний час і вирушили, не зачекавши на результати аналізу ДНК.

— Аметі викликає «Акулу», — лунав в ефірі голос директора з музею-цвинтаря. — Ви розгерметизували експонат і вкрали щось із нього. Негайно поверніть те, що взяли.

— Це наші пращури й ми їхні спадкоємці. Ми нічого вам не віддамо, — відповів йому кіт.

— Ви не можете знати це, ви ще не отримали аналізів ДНК, — заперечував йому директор.