Відвідувачі планети-музею

На цей раз експедиція відлітала на Землю без помпезних проводів. На космодромі зі сторонніх були лише родичі членів екіпажу, мер Рибограда з секретаркою, яка тримала в лапах занадто великий для неї глобус, і кілька журналістів. Професор Фрідман разом з Атлантом тягли на корабель якусь апаратуру, кошенята Киш та Пиш прощалися з батьками, а Станіслава Лога взагалі ніде не було видно.

Геолог прийшов на корабель найпершим, коли на космодромі нікого не було, щоб ніхто не дивився на його акваріум із «золотою рибкою». Минулого разу мер Рибограда так витріщався на Мета, що Станіслав вирішив не попадати зі своїм другом на очі цьому надто проникливому товстунові.

Капітан Поль готував корабель до відльоту, тож інтерв'ю давав професор Тео.

— Нам надійшла інформація, що Земля неушкоджена, але живих розумних на ній немає. Однак ніяких ознак загибелі цивілізацій теж нема. Наша прабатьківщина зараз схожа на великий музей. Експедиція дослідить Землю докладніше, ніж попередній випадковий відвідувач, і можливо ми зрозуміємо куди всі зникли.

— Йой, тоді я приніс цей глобус сюди не дарма! — з ентузіазмом вигукнув мер Рибограда і вручив професору туристичний глобус Баст для гурманів.

— Капітан Поль обіцяв віддати цей подарунок землянам, якщо вдасться знайти їх, — пояснив він журналістам.

Ті одразу почали знімати професора та Фелікса з глобусом. Мер Рибограда при цьому весь час вилазив на перший план і посміхався своєю найкращою посмішкою.

За пів години всі члени експедиції були вже на місцях, і «Дружба» зробила телепортстрибок у далеку галактику.

Після телепортації мандрівники одразу зібралися на оглядовому майданчику корабля, де пролунали радісні вигуки.

— Так! Це вона! — голосно та урочисто промовив професор Тео.

— Ми побачимо Єгипет та піраміди! — закричали кошенята.

— Ах! Яка вона гарна! — ахнула Мадлен.

— Нарешті, — констатував професор Фрідман.

Професор Атлант видавав якісь щенячі звуки й навіть кілька разів радісно прогавкав. Цей великий шановний пес був схожий на збуджене цуценя.

Капітан Поль лише полегшено зітхнув, а Станіслав із Метом взагалі не видали ні звуку.

На борт корабля надійшло повідомлення з дозволеними координатами для посадки. «Дружба» приземлилася, як і планувалося, у Римі.

На космодромі їх ніхто не зустрів, і вся компанія пішла гуляти містом. Вони відвідали багато давніх пам'яток Вічного міста, використовуючи антигравдоски, а потім пообідали в місцевому ресторані.

Капітан Поль не втрачав надії зустріти тут живих розумних, тому спочатку скрізь носив із собою глобус Баст. На жаль, їм траплялися лише роботи, хоча город жив звичайним життям мегаполіса: працював громадський транспорт, бібліотеки, кафе та ресторани, театри, готелі, адміністрація та інше. Пронозливі кошенята обстежили все на своєму шляху, але не зустріли жодної душі. Тільки у кілька будинків їм взагалі не вдалося зайти. Їх туди не впустив якийсь невидимий бар'єр.

Увечері мандрівники вирішили відвідати театр. На його сцені, як і розповідав Сева Жартівник, теж були роботи, які ідеально грали свою роль. Головні герої тут були дуже красивими та благородними, лиходії — найлихішими, декорації — чудовими та реалістичними.

Ніч бастіани провели у місцевому готелі, а вранці їх зустріла у холі людина. Справжня жива людина!

Це був чоловік, одягнений у зручний одяг із невідомого матеріалу. Виглядав він молодо, але його карі очі видавали в ньому особу, обтяжену багатьма роками життя.

Якийсь час різношерста компанія і чоловік мовчки дивилися один на одного. Тишу, що настала, порушив вигук Киша:

— Ви справжня людина?! Землянин?!

Той трохи посміхнувся й стримано кивнув головою.

— Це чудово! Ми вас учора весь день шукали! А куди всі поділися? — ще голосніше заволало зраділе кошеня.

Тільки людина у відповідь продовжувала мовчати й усміхатися, дивлячись на антигравакваріум із Метом.

— Вибачте, кошенята часом такі нестримні, — заговорив професор Тео на правах голови експедиції. — Ми прилетіли з планети Баст, системи Ра, галактика Ошер. Наша місія – встановити перервані контакти з нашою прабатьківщиною, Землею.

— О, це ви вибачте мені, що я відволікся. Не так часто у всесвітах зустрічається позаземний розум, а цей розумний риб такий цікавий екземпляр.

Я є хранителем музею і з'явився тут, щоб привітати вас на Землі. Можете звати мене Пітером. Мені якийсь час тому надійшло повідомлення, що сюди прилетів відвідувач. На жаль, я був зайнятий і не міг швидко повернутися на рідну планету. Поки я збирався, той чоловік був виставлений звідси за поведінку, неприпустиму в музеях. Коли надійшло повідомлення про цілу групу відвідувачів, я вже не став гаяти час.

Вітаю вас у найбільшому музеї всесвіту! Для нащадків земних цивілізацій тут майже все доступно та безплатно. Ви, напевно, вже відвідали деякі місцеві визначні пам'ятки.

— Пітер, вибачте мою цікавість, а де всі інші земляни? — поцікавився Тео, поставивши запитання, яке хвилювало всіх.

— Земля стала занадто малою для нас, тому ми розбрелися по світу, щоб вивчати сутність буття та створювати свої всесвіти. Це займає багато часу, але ми їм не обмежені, оскільки практично безсмертні. Нині рідко хто з нас відвідує Землю і з неї було вирішено зробити музей. Я завжди захоплювався історією, тому взяв на себе обов'язки його наглядача.

— Катастрофа Телепортів трапилася лише двісті років тому, а тут все виглядає так, ніби минуло набагато більше часу. Та й земляни не могли за такий проміжок часу навчитися (подумати лише!) творити всесвіт! — здивувався Станіслав.

— О, це дуже давня історія. Після того, як Сонячна система потрапила в спонтанний телепорт, вона не просто опинилася в іншій галактиці, вона здійснила ще й стрибок у часі на багато тисяч років назад. Звичайно ж земляни, які живуть зараз в одному часі з вами, дуже відрізняються від нащадків землян в інших галактиках. Між нами тепер величезна різниця. Земляни за весь цей час сильно змінилися, а ви — ні, адже у вас минуло лише двісті років.