Зникнення Землі

Політ на Землю зайняв не дуже багато часу. Через два дні корабель «Дружба» підлітав до координат системи, яка була найбільш відвідуваною понад двісті років потому.

Кошенята не розлучалися з книгами про Стародавній Єгипет.

— Ми хочемо побачити Сфінкса та піраміди!

Мадлен ніяк не могла вирішити куди летіти: до Парижа чи до Риму. Їй хотілося потрапити і до Франції, і побачити Вічне місто з його чудовими стародавніми будівлями.

Зрештою було вирішено приземлятися у Римі. Від Італії не так далеко до Франції, а Середземне море легко перелетіти на катері й потрапити до Єгипту.

— О! Нарешті я побачу місяць, який Місяць з великої літери, — збуджено говорив професор Атлант і нетерпляче бив хвостом із боку у бік. Зазвичай незворушний пес був сам на себе не схожий.

— Професор Тео, виведіть на екрани дані телескопів. Так хочеться побачити Сонячну систему! Ви не відриваєтеся від телескопа і мовчите вже багато часу!

Кошенята та інші члени експедиції зацікавлено підтягнулися до великих екранів, які показували довколишні системи, але Сонце було трохи далі. Його можна було спостерігати лише у найпотужніший телескоп, який зараз одноосібно використовувався Тео і чомусь був відключений від трансляції.

— Пра-а-а! — жалібно протягнув Киш. — Нам теж цікаво! Ми так хочемо побачити Сонячну систему!

Професор Тео, якого кошенята називали Пра, оскільки він був їхнім прапра ... дідусем, сумно зітхнув, відірвався від окуляра і вивів зображення на екрани. Всі дивилися на нього, намагаючись вгадати, яка зі зірок є Сонцем.

— Мені дуже шкода, але показувати нема чого. Я не розумію, що сталося. Ми безумовно в Чумацькому шляху. Ось Альфа Центавра, ось Сіріус. Отут має бути Сонце, але тут нічого немає. Зробимо невеликий телепорт-стрибок та розглянемо все ближче.

Усі зайняли свої місця та пристебнулися. Стрибок був майже не відчутний, тільки вид з ілюмінаторів став іншим та змінилося зображення на екранах. Ті показували порожнечу на місці, де має бути Сонячна система. Сумніву вже не було — на Землю їм уже не потрапити. Це викликало шок у всіх членів команди.

Поважний професор Атлант, який зовсім недавно поводився як нетерпляче дитинча, заплющив очі та тужливо завив. Навіть завжди спокійний Станіслав вчепився в акваріум із Метом так, як потопельник тримається за соломинку. У горлі в нього наче ком застряг.

Один капітан Поль залишався незворушним, напевно, тому що був дуже зайнятий: на руках у нього була непритомна Мадлен. З боків у чоловіка вчепилося два кошенята, які гірко ридали й використовували капітанські штани як жилет для витирання сліз.

— Може, не все ще втрачено, — заспокійливо сказав Поль і сам собі не повірив. Капітан ледве стримував сльози, але намагався заспокоїти команду. На жаль, картинка на екранах говорила, що Земля та й вся Сонячна система загинула, але вірити в це відчайдушно не хотілося.

Крім капітана спокою дотримувалися лише професор Тео та Мет. Вони уважно вдивлялися в екрани, хоч там нічого не було, окрім порожнечі. Потім вони переглянулись і одночасно вигукнули:

— Тут немає космічного сміття!

Ці слова пролунали музикою. Вони дали усім слабку надію.

Пиш і Киш одразу перестали плакати та відчепилися від капітана і той нарешті зміг покласти Мадлен у крісло. Станіслав шумно видихнув і випустив із рук антигравакваріум із Метом. Професор Атлант перестав вити й засоромився своєї поведінки. Все це сталося за кілька секунд.

— Якби Сонячна система була зруйнована Катастрофою Телепортів, то було б багато різних уламків та пилу, але тут нічого немає. Тим паче нічого немає взагалі. Це наводить мене на деякі думки, — почав міркувати вголос професор Тео і Мет підтакував йому.

— Що ж сталося із Землею, Пра? — задав Пиш питання, яке цікавило всіх.

— Треба вирушити на місце, де була Сонячна система і провести деякі дослідження, — замість відповіді сказав кіт і його підтримав професор Атлант.

Вже за кілька днів Тео озвучив свою гіпотезу:

— Навколо Землі було безліч телепортів. У давнину була приказка: «Усі дороги ведуть до Риму». Так і всі телепорти вели до Землі. Тільки за двадцять років до Катастрофи було ухвалено рішення винести найбільші з них за межі Сонячної системи. Професор Роу з Київського Університету якось припустив, що телепорти не можна використовувати безсистемно, оскільки це може бути небезпечним. Ця гіпотеза була визнана спірною, але великі телепорти все ж таки стали превентивно виносити за межі зіркових систем. Сонячна система була буквально огорнута ними. Під час Катастрофи Телепортів тут були такі сильні вирування, що могли закинути в іншу галактику цілу зоряну систему. Я думаю, що тут сталося те саме, що і з Селеною-2.

Схоже, тут виник великий спонтанний телепорт, який переніс кудись усю Сонячну систему разом із Землею. Існує ймовірність, що вони при цьому могли не постраждати.

— Але де тепер Земля? — поцікавився Киш.

— На жаль, це важко визначити. Тут потрібні глибші дослідження, які неможливо зробити на «Дружбі». До того ж їх слід провести й на Лунарі, планеті, чий місяць Селена-2 теж було закинуто в іншу галактику спонтанним телепортом.

Зимові канікули ще не скінчилися, коли кошенята Киш і Пиш повернулися на Баст. На жаль, цього разу їм не було чого розповісти своїм друзям.

На місце виникнення спонтанного телепорту вирушила нова дослідницька станція. Невідомо, як довго вчені вивчали б це явище і як швидко змогли б знайти Землю, якби не відбулася подія, яка підказала бастіанам, де саме слід шукати прапланету.