Риб у сяючих обладунках

Капітан Поль мав піднятись на борт «Дружби» першим, щоб востаннє протестувати всі системи корабля. Яке ж було його здивування, коли він біля трапа виявив Пуговку, яка прийшла сюди набагато раніше за нього.

Папільон страшенно боялася спізнитися, їй не спалося. Вона вкотре перебрала всі речі у валізі. Витягла звідти ласти з маскою і замість них поклала свою улюблену подушку.

Собачка зрозуміла, що їй уже не заснути. Тому вона взяла свою валізу на коліщатках, яка була більша за неї, і глибокої ночі вирушила на космодром. Тут на валізі Пуговка і заснула, але її чуйне вухо вловило кроки капітана, тому той бачив перед собою вже бадьору собаку. Чоловік допоміг папільону занести валізу і показав їй її каюту.

Пуговці дісталося місце, яке готувалося для професора Атланта, а той був здоровезним псом. Їй довелося забиратися на велике ліжко, стаючи на стільчик. Тут маленька собачка зраділа, що взяла із собою свою подушку. Вона на радощах пострибала на величезному ліжку і міцно заснула. Уві сні Пуговка вдихала знайомі запахи зі своєї подушки й снився їй її дім.

Корабель «Дружба» здійснив виліт з Баст у відповідний час з усіма членами на борту. При цьому заході були присутні рідні та близькі екіпажу, кілька журналістів, невеликий оркестр, який грав бадьорий марш, і мер Рибограда. Останній сказав напутню промову (куди вже без неї!).

Фелікс, побачивши серед членів експедиції Пуговку, так розчулився, що змахнув лапою зі своїх очей непрохану сльозу. Він дуже прив'язався до цієї старанної та відданій маленькій собачці.

«Повертайтеся якнайшвидше! Баст вас чекатиме!» — палко закінчив він свій виступ.

Потім настав час старту і на табло включили зворотний відлік. На рахунку нуль «Дружба» здійснила зліт. Корабель вийшов за межі системи Ра і зник з радарів, зробивши телепортстрибок.

Вранці кошенят розбудив неприємний звук будильника. Вони швидко вмилися і попрямували до спортзалу на зарядку (все згідно з прийнятим розпорядком дня). Під час цього заходу вони збиралися погратися та побешкетувати, але Пра заявив, що їхнім організмам будуть корисні загальнозміцнювальні вправи для кошенят і дорослих, затверджені ВОЗ.

Спочатку був біг трухцем на чотирьох лапах. Просто без мети, по колу. Це було нудно. Потім пішли вправи.

— Встали на чотири лапи, прогнулися, вигнулися, — почав командувати професор, як справжній тренер.

Кошенята переглядалися і неохоче робили ці вправи.

— Зараз я включу вам стимул для занять, — заявив Пра, дивлячись на кислі мордочки правнуків, і приніс ЗD відеоплеєр.

Голограма відомої моделі Баст, кішечки Нефертіті, промовила приємним голосом: «Починаємо ранкову гімнастику. Встали на чотири лапи, прогнулися, вигнулися».

Справа відразу пішла веселіше. Кошенята із захопленням дивилися на голограму відомої фотомоделі та повторювали за нею всі рухи. Вдарити в багнюку обличчям навіть перед зображенням красуні — це було б непристойно для справжніх, хоч і малолітніх бастіан.

Пра теж приєднався до них. Цей кіт завжди стежив за своїм здоров'ям, коли не був захоплений якимось новим відкриттям.

Станіслав, що зійшов із бігової доріжки, з цікавістю стежив за цими вправами. Вони нагадували йому деякі елементи із йоги. З подивом він побачив, що до кошенят приєднався і капітан Поль.

— Станіславе, йди до нас. Це чудові вправи для спини та фігури. Моя дружина їх майже щодня робить, — сказав капітан геологу, але той вважав за краще займатися штангою. Робота геолога іноді вимагала носити із собою багато важких речей. Звичайно, існували роботи-навантажувачі, але Станіслав завжди покладався на лише на себе.

— Наступного разу! — пообіцяв геолог.

Мет без особливого ентузіазму пустував у невеликому надувному басейні для дітей. Він був трохи засмучений, коли дізнався, що на борту «Дружби» не буде справжнього великого басейну. Звичайно, він змирився з цим: така доля всіх великих мандрівників — терпіти в дорозі деякі незручності.

— А зараз — вправи на спритність, з м'ячиком, — промовила чарівним голосом голограма Нефертіті й витончено стрибнула за ЗD зображенням жовтого м'ячика. У цей час вона за мить перетворилася на чудову хижачку зі швидкими та текучими рухами.

А ось кошенята, побачивши м'яч, відразу забули про красуню. «Нарешті, ігрища!» — було написано на їхніх веселих мордочках.

Киш і Пиш стали ганятися за справжнім м'ячем, усередині якого був моторчик та програма з рівнем «супермиш». Рівні «лінива миша», «просто миша» і «шустра миша» вони вже давно успішно подолали.

М'ячик носився спортзалом з феноменальною швидкістю та іноді злітав під стелю. Кошенята від нього практично не відставали. Вони гасали за ним з азартом і просто фантастичною швидкістю.

Розумний риб з цікавістю спостерігав за цим захопливим дійством. Тепер йому стало зрозуміло, чому весь інвентар та меблі у спортзалі були надійно закріплені залізними болтами.

«Все-таки це була не телепортація!» — з деяким розчаруванням і замилуванням вимовив Мет, дивлячись на те, як Киш буквально за одну мить злетів канатом на саму верхівку і таки спіймав «супермиш» у гарному жвавому стрибку.

Аудиторія йому одразу зааплодувала, навіть голограма Нефертіті. Як виявилось, цей цифровий продукт був наділений електронним розумом. «Браво!» — кричала ЗD-красуня гордому собою Кишу.

«А спробуйте зловити мене!» — раптом азартно запропонував Мет кошенятам.

— А давай! — погодилися Пиш та Киш.

Розумний риб почав надуватися та став схожий на м'ячик, набув яскравого жовтого кольору й спритно кинувся геть від братів. Ті погналися за ним з веселими вигуками: «Ти від нас не втечеш!», «Пиш, заходь праворуч!», «Лови рибу!».

Кошенята й самі не помітили, як у них увімкнувся жорстокий режим мисливця. Вони вже бачили перед собою не свого друга, а здобич. Їхня швидкість і спритність стали просто позамежними. А Мет, мабуть, загрався і надто близько підпустив до себе кошенят, охоплених мисливським азартом, за що поплатився. Його боки хапнули гострі котячі пазурі.