У Фелікса

Коли Пра і кошенята увійшли до приймального мера Рибограда, то за столом секретаря сиділа маленька собачка з породи папільйон і діловито щось друкувала у комп'ютері.

— Здрастуйте, професоре, — не повертаючи голови, сказала секретарка. — Мер на місці й чекає на вас. Документи вже готові.

— Чудово! — вигукнув Пра, здивований, що незнайома йому секретарка його знає, і спитав: — Як вас звати?

— Пуговка! — відповіла секретарка, чиї вологі очі справді були схожі на два опуклі чорні гудзики.

— А де Клеопатра? — поцікавився професор і зробив це даремно.

— Звільнено! — відповіла собачка і скорчила невдоволену гримасу, згадуючи кричущий безлад у документації, яку залишила попередниця. А ще після вибуття Клеопатри кілька тижнів поспіль у приймальню заходили її залицяльники та цікавилися новим місцем роботи кокетки, а Пуговка його не знала. Собака ледве стримувала рик, слухаючи знову те саме питання, але виховання і висока кваліфікація не дозволяла їй виявляти свої почуття так явно.

Пра та кошенята поспішили зайти до мера. Фелікс мав чудовий вигляд. Товстий рудий кіт випромінював таке задоволення. Він побажав відвідувачам удачі й сказав коротку помпезну промову з приводу їхнього майбутнього плавання.

Кошенята слухали мера лише краєчком вуха. Іноді до них долітали уривки фраз: «велика місія», «де не ступала нога», «я б і сам поїхав з вами, але». Уся увага Киша і Пиша була поглинута екзотичним кущем, який ріс у великій діжці біля вікна. Той повертав свої гілки за їхніми рухами та розкривав свої яскраво-червоні квіти. Киш почав трохи пританцьовувати й кущ зарухався з ним у такт. «Здорово! — сказав Пиш і почав танцювати з іншого боку дивовижної рослини. Гілки куща розділилися на дві частини. Кошенятам дуже подобалася така гра.

Наприкінці своєї промови мер запитав, чи є у когось якісь питання до нього. Професор не втримався від цікавості та запитав:

— Скажіть, Феліксе. Всі знають, що ви не полюбляєте собак після одного неприємного інциденту та всіляко перешкоджаєте їх імміграції на Баст, а секретарем взяли собачку. Чому? І куди поділася Клеопатра, ваша попередня секретарка?

Фелікс у відповідь сказав таке:

— О, Клеопатра дуже гарна кішечка, але безвідповідальна! Я великий естет, але принцип «Краса — страшенна сила!», став меркнути на тлі бардака, що накопичився в документах. Я багато прощав красуні, тим більше вона так добре готувала бастський чай. І все-таки настав день, коли терпець у мене луснув.

Фелікс, зітхнувши, почав згадувати.

На початку травня мер повернувся зі щорічного тижневого відрядження з інспектування місцевих рибзаводів, що включає обов'язкову дегустацію найкращих зразків продукції. Фелікс був дуже задоволений результатами цієї поїздки, але як тільки він відчинив двері до себе в приймальню, його чудовий настрій відразу ж випарувався. Вікно там було відчинене і від протягу в обличчя кота полетіли аркуші незареєстрованих документів, яких уже накопичився цілий стос. Клеопатра ж у цей час спокійно спала собі в кріслі, трансформувавши його під лежанку, і навіть вухом не повела при появі боса.

Звичайно, Фелікс нічого не мав проти сну на робочому місці. Мер Рибограда сам полюбляв подрімати після обіду і завжди дотримувався принципу «Поспав — дай поспати іншому». Але він не діє, коли роботу не виконано!

Фелікс вирішив розбудити несумлінну секретарку, але коли він підійшов до Клеопатри ближче, з м'яких доглянутих подушечок красуні випустилися пазурі. Вони були відполіровані до блиску і нагострені до кинджальної гостроти. «А ось на манікюр у неї часу завжди вистачає!» — сердито подумав мер. Слідом за цією думкою тут же прийшла інша: «А за раптову побудку можна цим манікюром і по носу отримати!».

Мер передбачливо відійшов подалі від сплячої красуні, але не встиг навіть рота відкрити, щоб начальницько загарчати, як кішечку розбудили інші звуки. До Клеопатри прийшов черговий кавалер і за вікном пролунало несамовите волання серенади, що супроводжувалося акордами гітари. Кішечка прокинулася та підбігла до вікна, де стала заохочувально посміхатися залицяльнику, повністю ігноруючи присутність начальника.

— Тут мій терпець урвався, і я звільнив її, — зітхнув Фелікс, згадуючи цей неприємний інцидент, і продовжив. — Я вирішив шукати собі нового працівника на інших планетах: все ж таки знайти хорошого секретаря на Баст нелегко, а документів зібралося так багато. Зайшов на міжпланетний сайт з працевлаштування та відкрив перше резюме за цією спеціальністю. Я одразу почав переглядати графи «Професійні навички» та «Особисті якості». Вони були вищими за всі мої сподівання. Слова «пунктуальність», «дисциплінованість», «відповідальність» звучали для мене ненауковою фантастикою, в яку так хотілося вірити. Я одразу ж надіслав запрошення на роботу цьому претенденту та отримав його згоду. Тільки я не звернув увагу на вид викликаного мною працівника. Коли через два тижні до мене постукали в кабінет і сказали, що прибули на вислане мною запрошення, я кинувся відчиняти двері. Я був у шоку: переді мною стояла собака, але яка… Маленьке симпатичне створіння доброзичливо дивилося на мене знизу вгору очима, сповненими відданості та надії. Собачка сказала: «Я приїхала на ваше запрошення працювати секретарем». У мене язик не повернувся відмовити Пуговці, і я ні секунди не шкодую про це.

— Вона суперпрофесіонал! Швидко привела всю документацію до ладу! І чай готує не гірше за Клеопатру. Вона (що немислимо для Баст!) навіть затримувалася перші дні на роботі допізна, щоб привести все до ладу. Завдяки їй я вирішив запросити до Рибограда професійних секретарів із собак дрібних порід, щоб Пуговку в мене не зманили інші роботодавці.

— А як же Клеопатра? — обережно поцікавився у Фелікса Пра. — Як вона сприйняла своє звільнення?

Старий кіт не сумнівався, що чарівна, але дещо розпещена Клеопатра могла перетворюватися на справжню фурію, якщо її розсердити. Звільнення може бути приводом для великої образи. Фелікс дуже ризикував.