Позаземний розум

По дорозі назад мандрівники забрали Поля та Мадлен з Острову закоханих. Ті виглядали відпочилими та дуже щасливими (а якими ще можуть бути закохані під час відпустки?).

Потім мандрівники попрямували до Острова фіширок: Станіслав не втрачав надії знайти своїх рибок. Він полетів до каламутного озера разом із професором і довго вдивлявся у воду, але марно. Рибок ніде не було.

Засмучений Станіслав відвернувся від озера та попрямував до місця, де залишив свою антигравдоску. Він уже збирався літати назад, коли помітив, що Пра так і стоїть на березі та дивиться у воду, щось тихо бурмочучи собі під ніс.

— Професоре! Ми повертаємося! — гукнув Станіслав. Старий кіт з подивом відірвав свій погляд від поверхні озера та сказав:

— Зачекайте, я ще не поговорив.

— З ким? — здивувався чоловік.

— Як із ким — із фіширками, — відповів кіт.

— Але тут нікого немає, — заперечив Станіслав та підлетів ближче. І тут у його голові ніби щось обернулося і чітко прозвучало: «Ми тут!».

Станіслав зістрибнув з антигавдоски та підбіг до озерця, але нікого не побачив. «А так!», — знову пролунало в голові людини й в каламутній воді почали проступати яскраві силуети рибок, які змінювали колір з одного на інший.

— Це я, Мет! — одна з фіширок підпливла ближче до людини. — Нарешті ти нас чуєш. Ми багато разів намагалися зв'язатися з тобою, але безрезультатно. Тепер, після спрямованих мутацій, наші здібності в телепатії зросли, і я зміг до тебе докричатися, та й то не відразу. З професором ми зв'язалися швидше. Все-таки кішки інколи мали непогані здібності до телепатії, але втратили їх, коли заговорили.

— Ви вмієте говорити! Ви розумні! — вигукнув Станіслав і додав тихіше. — Я завжди це підозрював.

Пра викликав інших членів експедиції, і вони зібралися біля озера. Мет за допомогою телепатії почав розповідати всім про фіширок. У кожного в голові залунало:

— Ми з'явилися в одній із сусідніх галактик на маловідомій планеті, повністю покритій океаном. Мали зачатки розуму та були расою, що домінує. До того ж ми володіли незвичайними властивостями: телепатією і телекінезом. Ми швидко розмножувалися та не мали ворогів — просто їх з'їдали. Нам не були страшні величезні акули. Ми накидалися на велику хижачку зграєю й гризли її. Через якийсь час на планеті в океані залишилися лише фіширки. Ми стали їсти все підряд, щоб вижити, внаслідок чого океан зовсім спорожнів. Нестача ресурсів дозволила виживати найрозумнішим і найневибагливішим особам. І все ж наше становище залишалося важким. 

Якось повз нашу планету пролітав дослідницький корабель вашої цивілізації, на борту якого були акваріуми з різними видами риб. Нам удалося телепортувати туди кілька особин. Астронавти дуже здивувалися, побачивши в акваріумах невідомий вид риби, який з'їв все, що там було. Вони так і не зрозуміли, як фіширки туди потрапили, але оцінили їхню витривалість, невибагливість і всеїдність. Було вирішено розмножувати цих риб, щоб використати у тривалих польотах як живий запас продовольства.

— І вас не турбує, що вас їли? — здивувався Станіслав.

— Ми й самі в той час, якби мали змогу, так би й зробили — все з'їли б, — відповів Мет. — До того ж це не має значення. Ми є колективним розумом і можемо передавати один одному всю накопичену інформацію, у тому числі свою свідомість. Поняття смерті у нас відсутнє. Головне, щоб у світі залишалося бодай кілька фіширок. Вони розмножаться і кожен із нас рано чи пізно знову набуде власного тіла.

Поки люди та коти перетравлювали озвучену інформацію, Мет продовжив розповідати історію фіширок:

— Під впливом техногенних випромінювань та знань вашої цивілізації ми зробилися розумнішими. Ми стали вдосконалюватись і розвиватися, але нам ніяк не вдавалося зв'язатися з вами: ви нас не чули. Ми навчилися спрямовувати свої мутації, щоб покращувати своє тіло та посилювати здібності. На жаль, цей процес йшов надто повільно. Нещодавно нам вдалося визначити елемент, який посилює нашу здатність до спрямованих мутацій. Найкращим для нас варіантом виявилося це озеро із його солями. Нам за допомогою телепатії ледве вдалося переконати кішок забрати кілька фіширок до бастського Океанаріуму, але на цьому все й закінчилося. Тієї кількості особин, що жило в одному акваріумі, не вистачало сил телепортуватися в потрібне місце. Якби не Станіслав, то ми ще довго не змогли б дістатися цього озера.

Тут я і Бет відклали ікринки, з яких вилупилося багато досконалих особин з можливістю змінювати своє тіло, сильнішими здібностями в телепатії та телепортації. Ми покинули свої старі тіла та знайшли нові. До нас приєдналися й інші наші родичі.

— О, як цікаво! — вигукнув Пиш. — Нарешті земні розумні види контактуватимуть із позаземною цивілізацією!

— Ні, не будуть! — одразу заперечив йому Мет.

— Але чому?! — вигукнув Киш, озвучивши питання, яке постало у всіх мандрівників.

— Ми вже взяли від вас все, що нам треба, і ви стали нам нецікавими. Наша свідомість спочатку засвоїла всі ваші знання і все найкраще, що є у ваших книгах, а потім ми стали розвиватися без вашого впливу. Ми вже сильно випереджаємо вас. Але річ не тільки в цьому. Ми не хочемо спілкуватися з вашими цивілізаціями тому, що ви для нас надто дикі — вбиваєте один одного. У вас є чимало злочинців, які заради своєї вигоди позбавляють інших життя. А в деяких світах взагалі ведуться військові дії, за яких розумні великими кількостями. Адже кожен із земних цивілізацій не може передати свою свідомість іншому та зникає назавжди.

— А от кішки ніколи не воюють, — вставив своє слово Бука, поки решта приголомшено мовчала.

У відповідь він почув таке:

— Люди, кішки, собаки — яка різниця. Ви навіть не уявляєте, наскільки ви схожі між собою. Лише тонкий шар цивілізованості відокремлює вас від цілковитої дикості. Втім, багато диких тварин поводяться більш пристойно, ніж деякі розумні істоти.

— Не такі ми й дикуни, — ображено заперечив колишній кіт-дикун.