Острови

Одного дня на горизонті Туман помітив сушу. Острів, який виднівся за курсом, не мав назви та позначався на карті під номером 256. Він підходив за розмірами, але був зовсім нецікавим: суцільні сірі скелі та якесь брудне водоймище, судячи зі знімків шарів-розвідників. Було вирішено пропливти повз. Але коли яхта підійшла до цього острова, Станіслав раптом зацікавився ним. Якщо казати точніше, інтерес виявив не він, а його рибки.

Головний геолог завжди виходив подивитися на острови, повз які пропливала яхта, і брав із собою акваріум. Туман зазвичай підходив до суші ближче, щоб пасажири могли все добре розглянути. Мандрівники по черзі дивилися у морський бінокль чи підзорну трубу та ділилися своїми враженнями.

— Ну як вам цей острів? — часто питав Станіслав фіширок, але ті, як і личило рибам, зберігали гордовиту мовчанку та дивилися на все з філософською байдужістю.

Зараз же фіширки поводилися схвильовано й мало не вистрибували з акваріума. Вони заспокоїлися лише тоді, коли Туман взяв курс на невиразний скелястий острів.

— Можливо, в цих скелях знайдеться щось цінне? — висловив припущення Станіслав.

Однак коли кішки та люди полетіли на острів на антигравдосках та обстежили його, вони не знайшли там нічого цікавого. Станіслав, який оглянув кожен камінчик, із розчаруванням заявив: «Геологам тут робити нічого». Наприкінці він з антигравакваріумом підлетів до невеликого озера у центрі острова. Його вода була каламутною через якісь солі, які геолог не міг ідентифікувати без спеціальної апаратури.

І тут трапилося непередбачене: коли Станіслав надто близько підійшов до водоймища, фіширки вистрибнули з акваріума й зникли в товщі води. Нещасний геолог даремно вдивлявся в озеро та кликав рибок. Його улюблениці зникли безвісти.

— Можливо, ми ще знайдемо їх, — втішали геолога кошенята. — Пошукаймо Мета та Бет на зворотному шляху.

Станіслав погодився з тим, що треба обов'язково заїхати сюди ще раз. Він не занадто розраховував на те, що зможе знайти своїх рибок, але надія вмирає останньою.

Увечері Станіслав розігрів собі піцу карбонару. У геолога вся морозильна камера була забита цим видом випічки. Адже це були улюблені ласощі його рибок. Сам же Станіслав був дещо байдужим до їжі.

Чоловік сумно подивився на піцу, яка була надто великою для нього одного. Тоді він вирішив піти з нею у гості до свого друга.

— Мет та Бет були такими цікавими, тямущими, — розповідав Станіслав Полю. — Мені іноді здавалося, що вони ось-ось заговорять зі мною. Не розумію, навіщо вони стрибнули в це озеро, адже їм було добре в мене. Я своїх рибок завжди годував їх улюбленою піцою. Я їх брав із собою скрізь: на роботу, до бібліотеки, до кафе. І чого їм не вистачало? Можливо, по дорозі назад вони передумають і припливуть на мій поклик.

Станіслав також сказав, що завтра ж підготує всі документи та оформить цей острів на себе.

— Я назву його Островом Фіширок, — повідомив він своєму другові.

Поль не став відмовляти його. Тільки сказав, що для себе підбере острів, на якому йому з дружиною буде добре відпочивати після польотів. Мадлен відразу додала, що там має бути гарно і багато квітів.

Треба сказати, Мартінам не довелося довго шукати відповідний варіант. За кілька днів шари-розвідники показали острів, чиї контури нагадували серце. Там було джерело прісної води, пишна рослинність з великою кількістю квітів і фруктових дерев, пляж з білим піском.

Мадлен прийшла від усього цього в таке захоплення, що Поль відразу зайнявся оформленням цього клаптика суші на себе. Він спочатку хотів назвати островом ім'ям дружини, але вона запропонувала іншу назву — острів Закоханих.

Мандрівники виходили його вздовж і впоперек. Вони зробили там багато гарних фотографій та зупинилися на ніч. Вранці Мадлен і Поль заявили, що вирішили удвох залишитися на острові, а експедиція їх забере по дорозі назад. Вони перевезли собі запаси їжі, необхідні речі та довго махали вслід яхті, що відпливала. Поль домовився виходити на зв'язок із мандрівниками щодня.

— Ось уже два острови знайдено. Залишилося знайти ще три: для професора, Киша та Пиша, — казав Туман Сімі. — Назад попливемо тим самим маршрутом.

Буквально за кілька днів мандрівники зустріли цілу групу цікавих островів. Вони вирішили уважно оглянути їх усі.

— Тут можна знайти два симпатичні острови, що знаходяться поряд. Плаватимемо один до одного в гості, — сказав Пиш Кишу, і той погодився.

— Я теж тут пошукаю свій острів. За вами має бути нагляд. Та й не варто родичам віддалятися один від одного, — заявив Пра, почувши розмову пра…правнуків.

Яхта щодня підпливала то до одного острова, то до іншого. Мандрівники оглядали їх, робили світлини, купалися на місцевих пляжах.

Станіслав набрався сміливості й вирішив таки навчитися плавати. Він скачав відео для плавців-початківців, але без інструктора справа не задалася. Йому весь час здавалося, що він щось робить не так. Станіслав став жалкувати, що не почав навчатися цього раніше, коли Поль був поруч. Той був чудовим плавцем. Тоді він звернувся до Тумана, але кіт зумів його навчити плавати тільки по-котячі.

— А у відео цей стиль називають «плавання по-собачому», — сказав якось Станіслав Туману.

— Хіба собаки вміють плавати? — здивувався Туман, що ніколи близько не спілкувався з цим розумним видом.

— Так, уміють, і роблять це так само, — відповів йому Станіслав, якому доводилося бувати на інших планетах.

— І вони ловлять рибу? — зацікавився кіт.

— Іноді, — відповів чоловік.

— Так, було б безглуздо вміти плавати й не вміти при цьому ловити рибу, — відповів кіт-моряк. — Але кішки все одно роблять це краще. Ми і по деревах можемо лазити, і спритніші, і, звичайно ж, краще плаваємо та ловимо рибу.

Туман майже кожен день плескався у воді не без користі для справи та виносив на берег здобич. Іноді це була не риба, а краби чи молюски. Але найбільше Туман, як справжній рибоградець, полюбляв рибалити вудкою. Він часто вчив цьому кошенят. Ті з захопленням ставилися до полювання на рибу. Улов Киша та Пиша був поки ще скромним, а от Урсула, яку батько вчив риболовлі не перший рік, показувала чудові результати.