Розповідь дикуна

Дикого кота звали Бука. Він працював адміністратором у великій фірмі, але завжди мріяв про подорожі морями. Багато вільного часу він присвятив читанню про морські пригоди та мореплавців. Зрештою, кіт зважився на те, щоб побудувати собі яхту по старовинних кресленнях. Там практично все було зроблено із дерева, навіть штурвал.

Бука вирішив вирушити до морської подорожі на своїй яхті та розрахувався на роботі. Орієнтуватися кіт збирався за зірками, як робили за старих часів. Йому дуже хотілося відчути себе справжнім «морським вовком». У разі невдачі він узяв із собою гаджет, який виконував функції навігатора, телефону, відеовізора, фотоапарата, камери та персонального комп'ютера. І, звичайно ж, кіт обладнав свій корабель усіма зручностями. Він мав і холодильник, і комфортне ліжко, і багато інших благ цивілізації.

Спочатку плавання було вдалим. Бука не упускав з очей лінію берега та самостійно доплив до Моряцька, де затримався на кілька днів. Йому дуже сподобалися місцеві маскаради та пам'ятки. Потім кіт продовжив свою подорож.

Бука відплив від суші та вже не бачив берег. Тепер він орієнтувався лише за зірками. Через деякий час він вирішив перевірити свій курс за допомогою навігатора. Але тут сталося жахливе: Бука випадково упустив важливий гаджет за борт. Він уже не міг перевірити курс чи зв'язатися з будь-ким. Кіт не став ризикувати та розгорнув свій корабель у бік материка.

Іноді він зупинявся, щоб порибалити. Якось, занудьгувавши ввечері, він вирішив посмажити впійману рибу на багатті. Розпалювати вогонь на дерев’яній палубі було не найкращою ідеєю. Він порушив техніку безпеки та почалася пожежа. Бука злякався вогню й замість того, щоб знайти вогнегасник і спробувати загасити горіння, стрибнув за борт із рятівним колом. Яхта згоріла, а кіт залишився наодинці з хвилями. Йому пощастило: за добу він побачив острів і поплив до нього.

Який він був щасливий вибратися на сушу. Бука обсох і відпочив, а потім пішов вивчати острів. На щастя, тут була вода та на мілководді водилося багато рибок. Коту було чим поживитись. Щоправда, йому так і не вдалося видобути вогонь і рибу довелося їсти сирою.

Наступного дня Бука почав робити собі житло. Він збудував собі хатину з пальмового листя та гілок дерев на землі, неподалік від моря. Він прожив у ній багато днів.

Щоб не втратити себе, кіт спочатку вголос переказував книги, які читав, декламував вірші та співав пісеньки. Він іноді уявляв себе героєм пригодницької літератури. Але йому не вдалося зберегти в собі цивілізовану істоту, як Робінзону Крузо у творах Даніеля Дефо.

Бука часто вдивлявся в морську далечінь, але повз острова не пропливали кораблі. Його душею поступово заволоділа зневіра, що змінилася апатією. Без спілкування і поза цивілізацією кіт став дичати. Поступово він перестав робити зарядку, чистити зуби, розмовляти. Бука почав забувати мову і його думки почали плутатися. Він почав поводитися як дика тварина й вважати острів своєю територією.

Якось під час лову риби Бука побачив суперника, який добував собі їжу у прибережних водах його угідь. Це була видра, яка ловила дрібну рибу. Вона не звертала на кота жодної уваги та підпустила його до себе дуже близько. Бука ж наблизився до видри, палаючи праведним обуренням. Адже тут все було його! Він накинувся на суперника й почалася бійка.

Це була невдала ідея: побитися з морською твариною у воді. Видра виявилася небезпечним противником. Добре, що бійка сталася на мілководді. На глибині видра напевне могла б утопити дурня. Кіт ледве вибрався на берег, покусаний і з порваним вухом.

Через якийсь час він підстеріг видру на суші та дав їй прочухана. Тварина втекла в море та надовго залишила острів. Однак через деякий час видра знову припливла до острова в компанії своїх родичів. Коту довелося ловити рибу в іншому місці, не такому рибному. Хоч видри й не нападали на нього, оскільки дещо незграбно пересувалися сушею, він про всяк випадок вирішив перенести своє житло на дерево, якомога далі від води.

Дні йшли днями. Бука давно перестав вдивлятися в море, чекаючи на корабель. Він уже не пам'ятав свого імені та жив одним днем. Тому, коли до острова підпливла яхта і з неї на берег висадилися мандрівники, це викликало у дикого кота паніку. Однак, унюхавши в холодильнику смачну їжу (нюх у дикуна був надзвичайно загострений), він зважився на крадіжку. Тепер йому про це дуже соромно згадувати, але він не усвідомлював себе як розумного кота. Він затягнув крадену їжу в хатину й відразу все з'їв. Коли його знайшли та почали кликати спуститися вниз, він злякано ховався від чужинців. Увага незнайомців, яких він обікрав, викликала панічний жах. Але коли якийсь кіт почав нахабно помічати дерево, на якому була побудована його хатина, обдираючи кору до деревини, він не витримав і напав на суперника.

Коли дикуна скрутили, то він вирішив причаїтися, а потім втекти. Його острів було видно в ілюмінатор, але між ним і яхтою плавали видри, а Бука не хотів би зустрітися з ними у воді.

Перебування в цивілізованих умовах та звуки знайомої мови змусили згадати кота, ким він був. Він покликав Тумана та став питати, який зараз рік. З'ясувалося, що Бука провів на безлюдному острові лише пів року, а йому здавалося — минули роки.